ACIS

 

список статей

Автор (источник): Кушнір
Опубликовано: 2006-10-20

Дата похода: 18.06.2005

 

Глибочиця
 

 

Склад групи: Кушнір, Гудя + ще двоє новачків

Домовились лізти з Гудимою і ще двома новачками, і якогось милого призначили час збору на 9 ранку. Я, зрозуміло, проспав, і запізнився
мало не на годину, але що найприкольніше - я спросоння забув вдома налобник! Кумедно - взяв усе, навіть запасні шкарпетки, до того ж сам
налобник вийняв і поклав біля рюкзака, щоб на руку намотать... Да, анекдот майже.
Зрештою, добрався, повідомив ситуацію на фронтах, усі поржали і пішли інсталитись. Але Гудима, який чомусь комплексував через людей на
Нижньому Валу й соромився при них лізти в люк, подав ідею пошукати колодязь. Досі не розумію, як я міг погодитись. Імовірно, я підсвідомо
не хотів лізти взагалі, маючи за світло лише свою майже розряджену запаску.
Процес пошуку колодязя включав у себе операції "пішли он туди" і "а це не він?". По ходу діла натрапили на щось дуже подібне, навіть
відкрили люк, але там не виявилось скоб. Паралельно я протирав хлопцям, що, оскільки вони новачки, то з тренувальною метою перша їхня
діггерка відбувається виключно НАД землею - аби вони адаптувались до важких умов підземелля...
Зрештою, шляхом кількох вдало підібраних матів вдалося переконати Гудю таки піти на Нижній Вал. Знайшли люк, який ти мені показував, але
знову проблемка - поруч на лавці синячила компанія якихось робітників (ми подумки переконували себе, що до колеткорів вони не мають
жодного стосунку), яким ми, здається, не дуже сподобались. Так що було ухвалено вольове рішення - інсталимось у люк як є, а перевдягатися
будем уже під землею.
Залізли... Втикаєм... Ти пам'ятаєш, там такий невеличкий сухий п'ятачок - а далі вже вода. От стоїмо ми врьох на тому п'ятачку, Гудима
згори висить на скобах, бо місця вже нема, зі світла - його налобник глибоко в рюкзаку, один ручний ліхтарик у хлопців і моя ледь жива
запаска теж глибоко в рюкзаку. Розмірковуємо над ілюзорністю реальності.
Ну добре, роздуплилися й з пригодами сяк-так перевдягнулись. І тут остаточно сідає моя запаска. Абзац. Два світла на чотирьох.
Але нічого робити, йдемо. Рушаємо спершу в бік Дніпра. Колектор прикольний, мені взагалі цегляні колектори подобаються більше, ніж
бетонні. Під ногами, правда, костоломи, а в мене ноги досі болять після Нивки, але немає меж людській деградації.
Дійшли до краплевидного ходу. Прикольно. А як води багато! Конденсату ще більше...
Йдемо далі. Хід трохи розширюється. Гудя: "О, розпора!" Я (подумки): "Ну да, розпора... А у мене в одні руці мертва запаска, а в іншій -
ломик..."
Ще далі. Рівень води піднімається. Її уже по самі... ну, декому по пояс буде.
Ще далі. Е-е-е... А може той?...
Ще далі. Ну давай ще трошки?
Ще далі. (послизнувшись і впавши) ?%*$#!!!! ПІШЛИ НАЗАД!!!
Повертаємось. Ну нічого, хоч на Киянку подивимось
Розмірковую, за що я люблю колектори підземних річок. Правильно, за те, що вони високі.
Дорогою трапляється кілька перспективних ракоходів, Гудя в один з них поліз. Я, пам'ятаючи досвід Скомороха, утримався.
Багато колодязів. Мабуть, під Верхнім Валом? Лізти піднімати люки щось ліньки.
Труби. Труби. Трубочки. Трубенятка. Трубусіки. Збочення якесь.
Зниження горизонту. О, прикольно. Справжній діггер вміє прогинатись.
Сталактити і натьоки. Класні, але в Клові прикольніші. Кричу хлопцям: "Пригинайте голови, не позбивайте сталактити!" "Де?" ­- освітлює
ліхтариком стелю. І справді де? Це я в напівтемряві прийняв за сталактити коріння, що звисає зі стелі. Щоб відморозитись, починаю
протирати про те, як красиво у дренажках. І взагалі - добре, що Гудя йде першим, а я - замикаючим, він хоч не чує, що я чешу.
О, клас! Невеличка труба, з неї щось тече, але найприкольніше - натьоки синього кольору! Мацаю ломиком - нічого так, міцні. Не хочеться
знати, що саме тут зливають, але прикольно, Синє Джерело! Ідейний колір, треба зробити місцем паломництва усіх діггерів!
Звуження ходу. Киянка, не Киянка? А біс її знає, ліземо. Новачки починають критично висловлюватись на адресу тих людей, які будують такі
низькі ходи.
Душ.
Вище-нижче-вище-нижче. Згадується анекдот про зебру. Цікаво, що ж попереду?
Душ.
Знову кілька ракоходів у вигляді труб.
Те-е-ек, прилізли. Бетонний колодязь. Нагорі над колодязем лежать дві невеликі секції бетонних труб - виходить наче продовження. Замість
люку накритий дошками, чи просто секцією дерев'яного паркану. Вперед - якийсб лаз, але дуже вузький і низький.
- А де закінчується Киянка?
- Ну, Гост казав, що у такому от бетонному колодязі.
- Нє, він казав, що він тут вилазив, а де вона закінчується? (гм, резонно)
- Ну, давай хтось злазить вперед, втикне.
­- Давай.
- Ну, хто?
- Давай я.
- Давай ти.
Гудя - в лаз, я піднімаюсь у колодязь. Крізь дірки між дошками видно якусь недобудовану будівлю, екскаватор, згори на дошках стоїть щось
важке-хрін-піднімеш.
Повертається Гудя - попереду такий сами колодязь, але вужчий, вищий і без скоб. Ясно, повертаємось.
Так, що це за написи в колекторі недалеко від колодязя?
"T-A-P-E-M-A-K-E-R"
Те-е-к, ясно. А з іншого боку?
"Юра. ACIS"
М-м-м-да-с.
Долазимо до першого люка. Лізу вгору, піднімаю. Якись стрьомний будиночок, до того ж тротуар.
Долазимо до другого люка. "По-моєму, він надто важкий". "Ага".
Опаньки!!!
Так тут же було роздоріжжя! Ми його в конденсаті не побачили й проскочили, коли йшли вперед.
Від основного русла йдуть два ходи - ліворуч і праворуч. Ми, коли бігли, зайшли в той, що ліворуч. Ну, що вдієш, нема коли шаритись -
одному з хлопців треба на залік
Зрештою, знаходимо люк, який нам усім подобається. Я лізу вгору, піднімаю люк, спускаюсь. Житній ринок. Фіг з ним, вилазимо тут. Ми з
Гудимою за старою традицією перевдягаємось під землею. Вилазимо. Добре, ментів нема.
Все, Житній ринок. Відходимо на безпечну відстань, робимо перепис населення. Двоє новачків в одязі, у якому лазили під землею. Ми, хоча й
у змінці, але після того як як ліз через колодязь і підіймав люк...
Критично переглядаємось і дружно йдемо в Могилянку - митися!

 

 
 Комментарии
andrey | 16.05.2008 16:55    
Нажаль зараз написів вже не видно... а це ж історія...
 

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS