ACIS

 

список статей

Автор (источник): Kit
Опубликовано: 2006-10-18

Дата похода: 26.06.02

 

"Вервольф"
 

 

Вступ.


У ході розгляду подій Другої Світової і Великої Вітчизняної воєн на уроках історії мене зацікавила інформація про розвиток військових дій на території України і ті процеси які на них впливали .
Велику роль у них ,на мою думку, відіграла Вінницька ставка Гітлера – “Вервольф”. Скориставшись розповідями своїх друзів, які побували на місці колишньої ставки Гітлера, зібравши велику кількість матеріалу, я вирішив дослідити слідуючі питання :





1. Причини будівництва ставки “Вервольф”.
2. Будівництво і здійснення її охорони.
3. Вплив перебування Гітлера в ставці на події Великої
Вітчизняної війни.
4. Проблеми відновлення ставки.


Основна частина.


1.) Причини будівництва ставки “Вервольф”.


У Адольфа Гітлера було біля десятка польових ставок "Вервольф" ("Вовче лігвище"). Одна з них розміщалася під Вінницею, у лісовому масиві селища Стрижавка. Вінницька ставка проіснувала до березня 1944 року - відступаючи, гітлерівці підірвали її двома вагонами вибухівки. А відразу після Великої Вітчизняний, як тільки світ позбувся від фашизму, ставка фюрера під Вінницею стала об'єктом пильного вивчення фахівців. Але ненадовго: у радянські часи було заборонено цікавитися цим об'єктом щоб уникнути яких-небудь проявів неонацизму. Ретельно обстежувати ставку було відмовлено навіть німцям. Тому про неї розповідали багато небилиць. Серед них була і така: перебуваючи тут, на вінницьких гранітах, Гітлер одержав сильну дозу радіації, і це привело до погіршення стану його здоров'я. Хоча, по свідченнях його докторів, ще до приїзду у Вінницю він страждав хворобою Паркінсона. Чи от ще один вимисел: група істориків і археологів, що робила тут відразу після війни розкопки, нібито знайшла заховану в підземних бункерах Бурштинову кімнату.
Тривалий час інформація про будівництво філії польової ставки "Вервольф" під Вінницею по ідеологічних розуміннях не розголошувалася. Тому багатьом дослідникам, які присвятили себе вивченню цієї сторінки історії Великої Вітчизняної війни, показалося цілком логічним, що про споруджувану під виглядом санаторію для німців ставці нашому головнокомандуванню могли повідомити партизани. Насправді ж, відповідно до архівних документів, про наміри вищого керівництва вермахту спорудити філію ставки Гітлера під Вінницею радянська зовнішня розвідка доклала в центр ще в листопаді 1940 року. На підставі отриманої інформації іноземний відділ НКВС СРСР почав літерну справу "Затея"(рус.), де збиралася інформація про німецьку військову погрозу. Шеф гітлерівської розвідки Шелленберг писав у своїх мемуарах: "Фактично в кожнім міністерстві рейха серед облич, що займають відповідальні посади, були агенти російської таємної служби". Довгий час їхні імена не розголошувалися. Але сьогодні, коли інформація про "Вервольф" вже перестала бути таємницею, їх можна назвати. Отже, першими про наміри вермахту побудувати ставку Гітлера під Вінницею повідомили агенти радянської розвідки - полковник німецької інженерної служби Беккер, полковник штабу ВВС Шульце-Бойзен, начальник одного з підрозділів міністерства економіки Харнак, провідний спеціаліст гестапо Леман. Вони співробітничали з радянською розвідкою із середини 30-х років.
Що саме вдалося довідатися розвідникам?
У липні 1940-го Гітлер збирає воєначальників і проголошує, що Росія повинна бути знищена вже навесні 1941-го, а пізніше в приватній бесіді з особливо наближеними чинами вермахту називає похід проти Росії дитячою грою. Після обговорення подробиць військової доктрини Герінг подав ідею розмістити в Україні, неподалік від Вінниці, філія головної польової ставки Гітлера. У 1918-м, коли німці окупували Україну, він був військовим пілотом, тому добре знає цю місцевість, а також проживаючих там людей, у яких дуже покладливий і добрий характер.
Ідея фюреру сподобалася, і він віддав наказ надати йому план майбутнього будівництва. Саме це й удалося довідатися нашим розвідникам. На жаль, уже наприкінці 1941-го німецькі спецслужби затримали багатьох керівників агентурних груп, у тому числі і тих, хто повідомив радянському керівництву про ставку. Незабаром вони були знищені. Вервольф – одна з найбільших таємниць Другої світової війни. ”Вервольф" дослівно значить "вовче лігвище". До символічних варіацій на вовчі теми Гітлер був небайдужий. У молодості він носив псевдонім Пан Вовк. Ім'я Адольф з давньогрецького переводиться як "сильний запеклий вовк.”.
Чому для ставки Гітлера було обрано саме вищевказане місце під Вінницею (особливо з огляду на ту обставину, що спочатку вона, за планами командування, повинна була розташовуватися під Лубнами)? И. Безуглий ( що працював в органах держбезпеки), що уперше, наприкінці 50-х років підняв у пресі питання про об'єкт "Вервольф", на підставі офіційних німецьких даних ( йому, зокрема, удалося знайти частина архіву команди особливого призначення "ОСТ", що охороняла ставку фюрера) привів наступне пояснення: будівництво ставки було перенесено з району м. Лубни через напади партизанів, що заважали роботам, а Винничина - це більш безпечне місце с "придатним для фюрера кліматом. Тут потрібно зробити деякі зауваження. По-перше, пояснення переносу "ставки в район Вінниці нападами партизана на Полтавщині не представляється досить переконливим, оскільки і на новому місці будівництво знаходилося під сильним пресингом партизанів, що діяли в районі, і підпільників (у районі ставки діяло діяло щонайменше сім сильних партизанських організацій "За Батьківщину", загін ім. Леніна й ін.), про що постійно повідомлялося в Берлін охороною ставки. До того ж не слід забувати, що ставка почала споруджуватись під Лубнами наприкінці листопада - у період, коли Німеччина володіла стратегічною ініціативою.



Тепер про партизанів.
Їх там у той період просто не існувало. Була спроба, за наказом Сталіна, у 1941р проникнути в район ставки, але вона Медведєву не вдалася.
Якщо Сталін керував війною із Кремля або зі своєї підмосковної дачі, то фюрер виїжджав на лінію фронту постійно. Для цього Гітлер і створював свої ставки, щоб бути ближче до лінії фронту. Втім, Сталін взагалі не любив, коли щось йому нагадувало про війну, яку “вождь і батько народів” так бездарно провів.
У серпні 1941 року фюрер зрозумів, що блискавичної війни не буде, і, щоб знаходитися ближче до воєнних дій, він віддав наказ про прискорене будівництво своєї ставки під Вінницею. У чудовому сосновому бору надсекретний обьект споруджувався з вересня 1941-го до квітня 1942 року. "Вервольф" будували по тій же схемі, що і головна ставка Гітлера в Пруссії поблизу Мазурських озер.



2.)Будівництво і здійснення її охорони.



Проектування ставки , спорудження інженерних комунікацій взяли на себе німецькі фірми. В організації інших робіт їм активно допомагали італійські, польські та деякі інші фірми.
Що ж собою являв об'єкт? “Вервольф" був, скажімо так, середньою за розмірами ставкою. Деякі були набагато більшими порівняно зі ставкою Гітлера під Вінницею, наприклад "Вольшанце" у Східній Прусії. На її території збудовано три підземні бункери. Один з них призначався для Гітлера. Це були відносно невеликі приміщення - по 85 квадратних метрів. Знаходилися вони на 40-метровій глибині і за формою нагадували вагон. Споруди були сильно укріпленими: на один квадратний метр площі витрачалося по 212 кг бетону. До бункерів та інших споруд підводились комунікації які, до речі, практично залишилися неушкодженими і перебувають у робочому стані і зараз. Між іншим, усі стічні води піддавалися ретельному очищенню. На поверхні ставки було розташовано 85 наземних споруд - житлові будинки, їдальні, приміщення для обслуги тощо. Будівлі були дерев'яними. Гітлер, перебуваючи в "Вервольфі", жив, звичайно ж, не під землею, а в наземному будинку. На території ставки знаходився досить-таки великий басейн, який зберігся по цей день. У ньому неодноразово купався Гітлер і його подруга Ева Браун.
“Верфольф" має сім поверхів. У перших двох, якщо рахувати знизу, знаходилися технічні служби – станція забезпечення подачі повітря, водонапірна система й електростанція, стояли дизельні двигуни, що застосовувалися на підвідних човнах. Висота поверхів - 3 метри кожний. З'єднують їх вузькі сходи типу корабельних трапів. Третій поверх – висотою 4 м- резиденція фюрера. Там його спальня, кабінет, приймальня, їдальня, ванна, басейн. З третього на четвертий поверх ведуть широкі мармурові сходи. Четвертий поверх (приблизно 3,5 м у висоту) призначався службі безпеки і працівникам штабу. П'ятий - "апарат обслуговування", сюди вела гілка підземної дороги. На інших поверхах охорона бункера й обслуговуючий персонал. Загальна висота ставки 25 метрів, довжина 50-55 м, а ширина - метрів 30-35.
З архівних матеріалів відомо, що ставку будували підрозділи німецької військово-будівельної організації "ТОДТ", а керував будівельними роботами урядовий радник архітектор Классен. До будівництва вінницької філії залучалися військовополонені чехи, поляки, росіяни, українці, французи. Існує версія, що вони були знищені, але дотепер не відомо, де і при яких обставинах. По одним джерелам їх усіх розстріляли, по іншим – після закінчення будівництва їх перевели на інші об’єкти. Також залишається таємницею і кількість жертв: одні дослідники називають цифру 2 тисячі чоловік, інші - 12 тисяч. За іншою версією, їх просто кудись відвезли. Таємницею обкутана й історія зникнення групи архітекторів і проектантів цього об'єкта. Відомо лише, що в їхню честь з нагоди закінчення робіт організували прощальний обід, їм вручили високі урядові нагороди. Натхнені настільки привітним прийомом керівництва вермахту, вони сіли в літак, що взяв курс на Німеччину. Але вже через кілька хвилин після злету літак вибухнув. Також відомо що під час робіт їм нараховували заробітну плату, проставляли відсоток вироблення норм, бухгалтери навіть обраховували їх...
Сотні німецьких фахівців після введення об'єкта в лад були розстріляні. Випадок безпрецедентний - «своїх» фашисти звичайно залишали в живих. Виходить, таємність будівництва була найвищою. В чому тут справа? У ставці? Але будівельники всіх інших ставок були залишені в живих. А може, справа в корисних копалин, що добувалися під час проходки штолень? Чи в тій продукції, що робилася з цієї сировини на підземних заводах?
Територія була поділена на 13 секторів, кожний з який оточували мінні поля і двометрова огорожа з колючого дроту, увінчана електролінією високої напруги. Було побудовано більш 80 житлових і службових приміщень, споруджений могутній вузол зв'язку з Берліном, Києвом, Харковом, Рівне й іншими населенними пунктами. Під землею знаходилися три бомбосховища з многометровой товщиною стін. Схоже, ці спорудження повинні були захищати не тільки від авіаційних і артилерійських снарядів, але й у випадку ядерної війни. Територія ретельно маскувалася спеціальним покриттям, штучними деревами і чагарниками. Об'єкт ретельно охоронявся співробітниками служби безпеки, а також підрозділом елітної військової частини СС "Велика Німеччина". Через кожні 200 метрів на верхівках дерев розміщалися повітряні спостережливі пункти, що несли службу цілодобово. Крім того, була споруджена велика кількість укриттів, дотів, кулеметних гнізд, територію патронували пересувні патрулі. А в прилягаючих до об'єкта полях місцевому населенню було заборонено сіяти пшеницю й інші високорослі рослини. Навколо ставки було розгорнуто танковий полк есесівської дивізії “Мертва голова”, два піхотних полки дивізії СС “Вільна Німеччина”, по два зенітні дивізіони та авіаполки літаків– перехоплювачів – сили добірні.
“Вервольф" споруджували з вересня 1941 року по квітень 1942. На будівництво зігнали понад десять тисяч радянських військовополонених, 1425 іноземних і 995 місцевих жителів. Дві тисячі чоловік загинули від голоду і морозів. Чотири тисячі вже непотрібних на "об'єкті" розстріляли в ніч з 11 на 12 січня. На внутрішні опоряджувальні роботи в березні зігнали 227 українських євреїв із прилеглого селища Стрижака. Пізніше їх усіх вивезли у вінницьку в'язницю і розстріляли. Загалом, загинули усі, хто знав пристрій бункера і його комунікацій.
За короткий час (рік з невеликим) тут були споруджені бункер головної квартири Гітлера, бомбосховище, электростанція, дві радіотелеграфні станції, їдальня для вищих офіцерських чинів, кінозал, казино, басейн, злітно-посадочная полоса, приміщення для охорони. Прокладений під землею броньований кабель забезпечував надійний зв’язок з Берліном, окупованними Київом, Харьковом, Рівне.
Доречі, в лісочку, що проглядається через поле від затопленої шахти, закопано багато трупів. Причому в характерно німецькому одязі. Штабелями, один на одному. Ми там покопали і нічого крім кісток та іржавого заліза нічого не знайшли.
Недалеко від нинішнього кемпінгу на шосе Вінниця — Київ зведено пам'ятник. Він зведений над братською могилою, у якій вічним сном сплять тисячі тих, хто побудував цього залізобетонного монстра. Більшість з них — радянські військовополонені. Були серед них також поляки, чехи, бельгійці, норвежці... На іншому кінці Стрижавки, за Бугом, є ще одна могила. І в ній — тисячі безіменних будівельників «Вервольфа».


3.) Вплив перебування Гітлера в ставці на події Великої Вітчизняної війни.



Приїзд Гітлера в ставку відбувався несподівано. Із лісу виганяли всіх, хто там працював, без виключення. Рух по Київскому шосе, яке проходило через Стрижавку й Коло-Михайлівку, зупинялось. Мешканці не мали права виходити з хат на подвір’я, всі перехрестя, шосе наповняли есесовці, гестаповці, жандарми з собаками. И тільки тоді, коли всі міры обережності були прийняті, із стороні Вінниці появлялось 15–20 легковых автомобілей с завішеними окнами. Їх супроводжували мотоцикли і бронемашини. Коли фюрер з конвоєм з'їжджав з Київского шосе в ліс, рух відновлявся. Але поки Гітлер перебував у ставці, патрулі завжди були посиленими.
Гітлер приїзджав у вінницьку ставку тричі. Вперше він був тут з 17 липня 1942 року і перебував там (крім виїзду на фронт) до жовтня 1942. Саме під час свого першого перебування у “Вервольфі” Гітлер важко занедужав. Були побоювання, що він не виживе. У ставку навіть було викликано Еву Браун.
Потім ще раз — з 19 лютого по 8 березня 1943 року. Третій раз жив і працював у серпні-вересні того ж року.
Разом з фюрером у "Вервольфі" працювала і вся верхівка третього рейху ~ заступник фюрера по партії і його особистому секретарі Борман, рейхсфюрер Гіммлер, рейхсмаршал Герінг, Геббельс, Розенберг, Ріббентроп, . Якийсь час тут дислокувався генеральний штаб збройних сил на чолі з фельдмаршалом Кейтелем і генерал-полковником Йодлем, був розквартирований і штаб Південного фронту, яким керував фельдмаршал Манштейн. Вищі чини вермахту з'їжджалися сюди, щоб докласти про хід воєнних дій. Архівні документи свідчать, що під час першого перебування в ставці фюрер виношував план Сталінградської битви. Тут була прийнята “Директива N 45”, відповідно до якої група армій "Південь" розділялася на дві частини - одна розгортала наступ на Сталінград, а інша — на Чорноморське узбережжя Кавказу. Звідси Гітлер віддавав директиви по проведенню операції "Цитадель" - про бойові дії в районі Курська, Орла, Харкова. Саме тут виношувалися плани по захопленню Кавказу, плекалася Сталінградська операція. На ставці часто бували рейхсміністри. Сюди приїздив на зустріч з Гітлером посол Японії в Німеччині генерал Хіросі Осіма. Неодноразово “Вервольф” приймав героїв “непереможної Німеччини”. Один з них, пілот-ас Беренброк, потрапивши до радянського полону, як ніхто раніше, пролив світло на таємничий об'єкт. Саме тут він отримав з рук фюрера залізного хреста за сотий збитий радянський літак.
Як саме Гітлер добирався до “Вервольфа”?
По свідченнях начальника особистої охорони Гітлера Раттенхубера, фюрер прилітав у ставку на своєму літаку "Кондор-200", що розвиває крейсерську швидкість близько 340 кілометрів у годину, і приїжджав залізничним, і автомобільним транспортом. До речі, "Кондор" був озброєний двома автоматичними пушками, оснащений спеціальним пристроєм, за допомогою якого у випадку погрози можна було відкрити спеціальний люк разом із сидінням для катапультування. Літак супроводжували 6 - 8 винищувачів, пілотовані кращими німецькими льотчиками. Коли Гітлер летів у ставку літаком, за ним відразу виїзджав і персональний потяг, що складався з дванадцяти вагонів. Охорона потяга складалася зі скорострільних зенітних артустановок, встановлених на двох бронеплощадках. Він також їздив у броньованому з куленепробивним склом автомобілі "Мерседес-Бенц" чи у всюдиході марки "Штейер". Фари цих машин були настільки яркими, що буквально засліплювали зустрічний транспорт. У салоні машини знаходилося кілька ліхтарів, запалюючи які можна було уникнути прицільного вогню по ньому. Так що в Вінниці у фюрера не було причин для занепокоєння за свою безпеку - "Вервольф" був недосяжний для супротивників.
«Україна прекрасна, чи це не земля обітована?!» - любив говорити фюрер
В ставці Гітлер, Борман і Гіммлер радили про удосконалення і реорганізацію військ СС про утворення особливих СС-поселень і створення Великої Німеччини, СС - державы. Розроблялися також деталі плану "Схід", відповідно до якого варто було б створити для нащадків окрему область, у яку обов'язково б увійшли Крим і Херсонська область. Щоб мати повне уявлення про життя місцевого населення, Борман проїхався по селах Липовецкого району Вінницької області. Про побачене він доповідав Гітлерові: "Ніхто з дітей не має потреби носити окуляри, практично у всіх - відмінні зуби, при нормальному харчуванні ці люди зберігають міцне здоров'я до літнього віку, незважаючи на те що вони п'ють неочищену воду, від якої б ми обов'язково занедужали. У них, мабуть, гарний імунітет від усіляких лихоманок, хоча вони і не схильні до них, незважаючи на те що в них досить вошей". "Нам потрібна здорова робоча сила!" - відповідав фюрер. Згодом рейхсміністр східних територій одержав документ за підписом фюрера, у якому вказувалося, що треба б затурбуватися про скорочення чисельності населення на окупованих територіях. З цією метою треба розширити торгівлю контрацептивами і максимально спростити процедуру абортів.
Фюрер розпорядився відправити в Німеччину 400-500 тисяч домогосподарок віком від 15 до 35 років, що мають красиву фігуру і привабливу зовнішність. Доля чоловічого населення зважувалася одним розчерком пера – рабство чи смерть. Як свідчить літописець Гітлера, під час перельотів фюрер говорив своєму наближеному колу :"Україна просто прекрасна. З борта літака здається, що під тобою земля обітована". Перебуваючи в "Вервольфі", він любив кататися на моторному човні по Бугу і зізнавався, що навколишня природа дуже нагадує йому рідний Везер, де на берегах ріки теж ростуть ліси.
Один із замахів на Гітлера планувалося зробити у «Вервольфі».
Ще наприкінці 1941 року Сталін віддав наказ керівництву НКВД знищити Гітлера. Спецслужба почала відпрацьовувати варіанти. Згідно з одним з них, Гітлер повинен був бути знищений у "Вервольфі". Однак реалізувати цей план не вдалось, оскільки точних розвідданных про розпорядок дня фюрера не було. Замах на Гітлера готувалося також восени 1943 року, але згодом Сталін скасував своє рішення. Він вважав: поки Гітлере живий, не може бути ніякого сепаратного світу між Німеччиною і західними державами. Сталін також розумів, що після смерті Гітлера влада виявиться в руках чи Герінга чи інших військових і тоді договір між німцями і західними союзниками буде досягнутий без Радянського Союзу. Втім, союзники теж планували фізичне знищення Гітлера. До знищення фюрера готувався британський військовий аташе в США капітан Беннет. Але вистрілити у фюрера йому так і не вдалося - 26 березня 1945 року урядовим розпорядженням всі роботи по підготовці замаху на Гітлера призупинились. Союзникам імпонувала військова бездарність фюрера, котрий занадто часто помилявся і не сприймав критики. Зміна ж керівництва вермахту могла привести до поліпшення ситуації на фронті. Крім того, союзники побоювалися, щоб їх не обвинуватили в тім, що вони вибрали вбивство Гітлера замість чесної перемоги над ним на поле бою.
Літо 1942 року під Вінницею було спекотним, Гітлер дуже страждав від спеки. Ця фраза взята з показань офіцера Генара Бернера, що служив в охороні "Вервольфа". А в літній жаркий час еманація радону втроє активніше, ніж у звичайних умовах. Крім того, доза опромінення від радону в закритому, непровітрюваному приміщенні набагато вище. Підсумувавши, учені прийшли до висновку, що ГДК (гранично припустима концентрація) радіоактивних речовин у гітлерівському підземеллі перевищувала припустиму норму в п'ятсот (!) раз. Вперше Гітлер відчув себе дуже кепсько в липні 1942 року: боліла голова, "скакав" кров'яний тиск, почали тремтіти руки. Взимку Гіммлер про нього скаже: "З початку війни фюрер постарів на п'ятнадцять років". Піввіку ця облетівша увесь світ фраза не дає спокою медикам і історикам, що намагаються зрозуміти причини хвороби "чудовиська історії". Авторитетні психологи наперебій ставлять діагнози: шизофренія, імпотенція, некрофілія, паранойя.
У 1996 році англійський історик Дэвід Ірвінг вивчив особисті архіви доктора Морелля, що лікував Гітлера з 1937-го по 1945-й, і прийшов до висновку, що пацієнт "А" (так значився Гітлер в медичних картотеках) не був імпотентом, не страждав якими-небудь сексуальними відхиленнями, не хворів на хворобу Паркінсона (тремтливий параліч), не був шизоїдом чи параноїком.
А разом з тим пацієнт "А" взимку сорок третього приймає 120-150 таблеток в день і... катастрофічно старіє. Всі в оточенні Гітлера зауважують, що в нього "стає все більш хриплим голос, порушується почуття рівноваги (на прогулянках фюрер завалюється на бік), тремтять руки і ноги, погіршується зір, набрякають гомілки". В серпні він часто скаржиться на головні болі, у вересні занедужує жовтяницею, мучається зубами. Так в середині вересня з ним трапився серцевий припадок, а в жовтні знадобилася операція на голосових зв'язках, - пише німецький історик Альберт Цоллер. - Він лежить годинами у глибокій апатії, зайнятий однією думкою - шоколад і тістечка. Його пристрасть до солодкого прийняла хворобливий характер: він з'їдає до трьох тарілок тістечок у день". Професори Вінницького медичного університету по всіх цих ознаках діагностують звичайну старечу булимію ("бичачий голод"). Виходить, що Гітлер "перестрибнув" на багато років вперед у власну старезну старість. Цю "історію хвороби" записали на бланку сучасної медичної карти і показали фахівцям радіаційної медицини. Їхній діагноз був короткий і ясний: променева хвороба. У Гітлера спостерігалася ще одна ознака опромінення - ейфорія. Неадекватна оцінка ситуації періодично виникає в опромінених і характеризується фразою "море по коліно". Якщо в травні Гітлер одержав смертельну дозу радіації, то перший стан ейфорії могло виникнути вже в липні. Саме в цей час Гітлер змінює план боїв. По первісному задумі німецька армія повинна була послідовно наставати спочатку на Кавказ, потім на Сталінград. Завоювавши Кавказ і Сталінград, Гітлер хотів через Кавказ послати високорухливі з'єднання в Індію. В Берлінському архіві донині зберігається цей план - "Директива-41".Але в "Вервольфі" Гітлер пише "Директиву-45", де захоплення Кавказу і захоплення Сталінграда розглядаються одночасно.
Саме тоді головні бої влітку і восени 1942 р. розгорталися під Сталінградом і на Кавказі.
Про захоплення Кавказу німецькі імперіалісти мріяли ще в 1918р. “Оволодіння Кавказом – стара мрія німців”. Друга світова війна була новим етапом німецьких фашистів проникнути для того, щоб нею володіти, але і для того, щоб організувати її, насамперед для себе. на Схід. Кавказ для Німеччини представляв особливе значення У планах німецького командування Гебельс на офіційних зборах у Мюнхені говорив: «Ми зайняли країну на Сході не тільки Ми ведемо війну за вугілля, залізо, нафту. Якщо до названого нашому командуванням часу закінчаться бої за Кавказ, ми будемо мати у своїх руках найбагатші області Європи.
Сталінград був лише прохідним пунктом, який потрібно було знищити, він був перешкодою, як з’ясувалось – непрохідною.
На початку липня 1942 року Гітлер і його військові радники були абсолютно упевнені в тім, що СРСР практично програв війну. Але фашистське командування недооцінювалo здатність Радянської Армії до опору. Вони будували занадто грандіозні плани.
Для наступу на Кавказ німецьке командування виділило групу армії «А» під командуванням генерал - фельдмаршала Листа.
Ще за довго до війни фашистське командування сформувало спеціальні частини альпійських стрільців. До осені 1942 року вони вже пройшли гарну школу в Норвегії в горах Югославії. Для захоплення Кавказьких перевалів (Клухорський, Білореченський, Марухський, Мамисонський ) і прориву до Чорного моря командуючий групи армії «А» генерал Клейст предназначив 49-ий горнострiлковый корпус оборони генерала Рудольфа Конрада.
Війська групи армій «А» втратили більш 100.000 чоловік! Радянські війська забезпечили всі умови для вигнання супротивника з території Кавказу. Оборонний період за Кавказ продовжувався з 25 липня по 31 грудня 1942 року.
Для оборони Сталінграда Радянське Головнокомандування створило Сталінградський і Південно-Східний фронти, згодом Сталінградський фронт було перейменовано в Донський,(під керівництвом генераллейтенанта К.К.Рокоссовського), а Південно-Східний – у Сталінградський(під керівництвом генерал-полковника А.И.Єременко). Потім було утворено Південно-Західний фронт (під керівництвом генераллейтенанта Н.Ф.Ватутіна).
Штурм Сталінграда почався 13 вересня. Боротьба в Сталінграді велася вдень і вночі з крайньою жорстокістю.
Перед радянськими військами стояло завдання зупинити німецьку групу армій “А”, вимотати її в оборонних боях і підготувати умови для переходу до наступу. Ворог був зупинений на підступах до Орджонікідзе, було ліквідовано загрозу виходу противника на південні схили перевалів центральної частини Головного Кавказького хребта і в його західній частині – на туапсинському напрямку.І після того, як Червона Армія почала досягати деякого успіху при обороні, Радянське Головнокомандування створило план контрнаступу, що одержав умовну назву “Уран”, відрізнявся цілеспрямованістю і сміливістю задуму. Командування вермахту не очікувало контрнаступу Червоної Армії під Сталінградом. Ця омана підтримувалася помилковими прогнозами німецької розвідки. По деяких ознаках гітлерівці все-таки стали догадуватися про радянське настання, що готується, на півдні, але основне їм було невідоме : масштаби і час настання, склад ударних угруповань і напрямку їхніх ударів.
Після успішного проведення операції “Уран” Радянське Верховне Головнокомандування розробило план операції, що одержала умовну назву “Кільце”. Проведення операції “Кільце” покладалося на війська Донського фронту, яким керував К.К.Рокоссовский.
Бої за Сталінград продовжувались з 17 липня по 2 лютого 1943 року(оборона – 17 липня по 18 листопада1942; наступальна операція – 19 листопада по 2 лютого) і завершились перемогою Радянського Союзу.
Історичне значення цієї битви величезне. Вона внесла вирішальний вклад у досягнення докорінного перелому в ході другої світової війни, визначивши неминучу поразку гітлерівської Німеччини і всього фашистського блоку .
Поразка вермахту під Сталінградом прискорило розпад гітлерівської коаліції: з її вийшла Італія, назрівали внутрішньополітичні кризи в Угорщині, Румунії і серед інших союзників гітлерівської Німеччини.
Разом з тим перемога радянських військ на Волзі викликала новий підйом національно-визвольної боротьби в країнах, поневолених фашистськими агресорами.
Один маловідомий збіг: Сталінградська операція в Москві звалася "Уран" - нехай на честь планети, але саме так називається джерело тієї сили, що здійснила вирок природи.
Звільняючи Вінницю від фашистів, 13 березня 1944 року наші війська захопили і "Вервольф". Для обстеження підземних бункерів на територію об'єкта були виділені співробітники військової контррозвідки, але ніяких важливих документів чи цінностей виявлено не було. Залишені відкритими двері шаф і сейфів, військові амуніція свідчили про те, що хазяїни наспіх залишали об'єкт. Нашим військам необхідна була підмога, але вона прийшла пізніше. Німці використовували цю ситуацію: витиснувши радянські частини з Вінниці, вони підігнали до "Вервольфу" два вагона вибухівки й підірвали його. Лише в 1947 році Сталін видав наказ про детальне обстеження ставки. Для здійснення робіт з вивчення ситуації навколо колишнього лігвища Гітлера була створена спеціальна група з числа співробітників Міністерства оборони й органів державної безпеки. Разом з територіальним керуванням МГБ був спланований і здійснений комплекс оперативно-пошукових заходів для виявлення німецьких розвідувальних і контррозвідувальних органів, агентури, що забезпечували безпеку ставки. Але, на жаль, після вибуху всі спорудження виявилися затоплені водою і нічого знайти не вдалось.
Науково-дослідна група під керівництвом московського професора Леоніда Захаровича Бобровникова уже провела ряд пошукових робіт. За допомогою вітчизняних експериментальних приладів, не розкопуючи місцевості, простежено місця пролягання підземних комутацій, визначено глибину, на якій прокладено труби, кабелі, встановлено їх товщину. Ведуться інтенсивні пошуки місця ймовірного входу до головного бункера. За попередніми даними, він розташований під величезною залізобетонною плитою, уламок якої стирчить на поверхні після потужного вибуху.
В усякому випадку, знімок, отриманий на замовлення науковців із супутника, підтверджує, що саме в цьому районі найбільші пустоти. Їх площа вражаюча: приблизно вона окреслюється розмірами 300 на 700 метрів. Вчені припускають, що підземні каземати вкриті десь шестиметровою товщею піску і розміщені в граніті, який пролягає в цій місцині суцільним пластом.
На мою думку , пустоти 300 на 400 метрів – це сліди випробування секретної зброї, яку так і не вдалося використати через наступ Червоної Армії в 1943 році.
Головна перешкода, яка стоїть на шляху пошуковців,- зіпсованість дренажної системи. Після вибуху в 43-му вона повністю виведена з ладу. Отож шахти та штольні, мабуть, заповнені водою. Відтак, коли буде знайдено вхід у підземелля, необхідно буде спускати вниз спеціально підготовлених аквалангістів з телекамерами – адже ставка може бути замінована. Протягом 47-ми років ще нікому не вдалося проникнути в глибини “вовчого лігва”. Сьогодні це збираються зробити науковці. Наскільки їм вдасться здійснити задумане – покаже час. Наприклад, тільки на відновлення дренажної системи необхідно майже 2 роки.
Є й інша версія, яка припускає, що води в бункерах немає. Сталеві двері зачинялись герметично, тож волога могла не проникнути до внутрішніх приміщень. Тому, якщо вірити легендам, награбовані цінності могли зберегтись до наших днів. Чи не з цієї причини впродовж кількох років так настійливо домагалися західні німці орендувати колишню ставку для проведення розкопок? Уся ж документація по”Вервольфу” була вивезена свого часу до ФРН ще тоді, як відступали фашисти!


4.)Проблеми відновлення ставки.


І все-таки, незважаючи ні на які документи, вимисли і здогади, ніхто поки не може гранично точно сказати: що ж являла собою ставка Гітлера під Вінницею? Вже зроблена аерокосмічна зйомка і наземні дослідження території унікальними приладами. Отримано важливі дані: отримано контури підземних споруджень, гілки кабельних ліній, водопровідної, опалювальної, дренажний систем, позначені можливі місцезнаходження ходів і запасних виходів з підземних лабіринтів. Ті дані, що вже отримані ученими, дають можливість зробити висновок, що залізобетонні брили, розкидані по території ставки — це усього лише залишки стін ліфтових шахт.



Самого ж приміщення, ходи повідомлень були видовбані в надтвердому граніті на глибині 10–15 метрів під товщею піщаного ґрунту. Таким чином, є всі підстави сподіватися, що вони вціліли.
Зробили свою руйнівну справу за післявоєнні десятиліття поталі води, дощі. Сліди після вибуху цілком затягло піском. Цьому сприяла і та обставина, що вибухом була зруйнована дренажна система, що відводила ґрунтові води в Південний Буг. Тому свідчення очевидців допомогли б скоротити шлях до розгадки таємниць.
Влада Вінниччини, воліє орендувати територію ставки.
Остання пропозиція щодо цього надійшла облраді від київського ТОВ «Центр військової археології». Згадане підприємство, разом із ТОВ «Український фонд історичних раритетів «Спадщина» і приватним підприємством «Музей військових трофеїв і знахідок», обіцяє «провести на об’єкті історичні, наукові, дослідні, а також інші необхідні відновно-реставраційні роботи для створення на його базі архітектурно-історичного комплексу».
І, посилаючись на нібито вже одержану в обладміністрації принципову згоду, генеральний директор ТОВ «Центр» М.Михайленко просить на найближчій сесії облради розглянути питання про надання підприємству «у безоплатне користування земельну ділянку в межах відповідного об’єкта терміном на 25 років».
Питання, природно, зависло в повітрі в зв’язку з виборами. І вирішувати проблему «відбудовних», «дослідних» тощо робіт у підземеллях гітлерівської ставки, яку не відкривали з 1944 р., доведеться депутатам уже наступного скликання, розуміючи, що йдеться передусім про розкопки. А це вже не може не тривожити усіх вінничан, для котрих ставка асоціюється з пороховою бочкою під містом.
Дані про обстеження «Вервольфа» після визволення Вінниці радянськими військами вкрай загадкові й суперечливі.
Якщо вірити «Довідці про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера біля Вінниці», підписаній начальником оперативної групи НКВС Рогатнєвим (переданій УСБУ в складі 10-томного архіву щодо «Верфольфа» в загальнодоступний державний архів. - Т.П.), то німці перед відступом ставку підірвали. Тож наші розвідники побачили тільки оповиті димом зовнішні будівлі.
А ось один із найвідоміших істориків цього артефакту, колишній начальник управління СБУ в Вінницькій області, генерал-майор СБУ в відставці Іван Загородний у книжці «Таємниця «Вервольфа» стверджує, що в результаті раптового наступу наші війська 13 березня 1944 р. захопили ставку абсолютно цілою. Але нічого цінного співробітники військової контррозвідки там нібито не знайшли. «У бункерах були дерев’яні ліжка, вмонтовані в стіни шафи з відкритими дверцятами, сейфи, військова амуніція. Ніяких цінностей, ніяких документів виявлено не було».
Три дні по тому німці перейшли в контрнаступ і, витіснивши радянські частини з Вінниці, підігнали до «Вервольфа» два вагони вибухівки й підірвали його. Лише 1947 року, за твердженням І.Загородного, Сталін наказав детально обстежити ставку, зокрема вжити оперативно-пошукових заходів щодо виявлення німецької агентури, яка забезпечувала... безпеку «Вервольфа». Про успіхи у виловлюванні «сторожів» висадженого й нібито непотрібного вже об’єкта генерал у відставці нічого не розповідає, констатуючи лише той факт, що проникнути в підземелля не вдалося, позаяк усі вони після вибуху виявилися затоплені водою.
А за версією першого військового коменданта Вінниці Ісая Беккера (уже покійного, на жаль) підірвано було лише наземні споруди та три входи в бункери, брили від яких і дивують сьогодні екскурсантів своєю масштабністю. За його словами, Сталін згадав про «Вервольф» набагато раніше. Саме за його наказом 14 лютого 1945 р. ставку нібито законсервували: сталеві двері заварили, повітря відкачали і спрямованим вибухом завалили входи...
Таким чином, навіть стосовно дати закриття доступу в гітлерівське підземелля немає єдиної думки. А потім на зміну німецькому режиму суворої таємності навколо «Вервольфа» на довгі повоєнні роки прийшов режим таємності радянської. На думку одних істориків — щоб не увічнювати місце, пов’язане з Гітлером і фашизмом. Інші вважають, що Сталін, відомий любитель підземних ЗКП, хотів приберегти об’єкт для себе.
В результаті, сьогодні не знайти жодного дослідника історії «Вервольфа», котрий у всьому погоджувався б з іншим. Крім хіба що того факту, що ставка була і що її висадили в повітря. Після чого відразу ж починаються несамовиті дебати: «А чи все підірвали? А чи нічого не залишилося?»
Звідси коріння всіх чуток і побрехеньок навколо ставки. Зокрема, що група істориків і археологів, яка виконувала тут розкопки відразу після війни, нібито знайшла заховану в підземних бункерах «Бурштинову кімнату». Багато говорилось і про те, що взимку 1943 - 44 рр. під Вінницею сортували спецтрофеї - від ікон і до оригіналів Рембрандта, Ель Греко, Гойї, Веласкеса. Мовляв, а чи всі встигли вивезти?
Така таємничість об’єкта в самісінькому центрі Європи — уже сама по собі є феноменом. Можливо, щось робили чекісти, котрі й писали «офіційну» історію ставки, проте достеменно відомо, що перші повоєнні (!) дослідження «Вервольфа» почалися тільки після горбачовської «відлиги» — влітку 1989 р.
Під час робіт за проектом «Гермес» московська група під керівництвом доктора технічних наук, професора Леоніда Бобровникова навіть просканувала територію ставки з космосу. І коли залишалося тільки провести відкриття гітлерівського лігвища, роботи несподівано різко згорнули, а їхні результати — втаємничили. Науковий звіт про зроблене досі не опубліковано, українській стороні так і не передано зроблені тоді сейсмокарти...
У «Вервольфа», таким чином, з’явилася ще одна загадка, а серед безлічі легенд, що існують навколо нього, з’явилося й так зване «приміщення №3», яке на картах ехолокації та космічної зйомки виглядає суцільною, непроникною чорною плямою...
Після вищесказаного зовсім не дивує, що вже стільки років навколо ставки крутяться авантюрні «шукачі скарбів». Даруйте, але сприймати інакше «приватних археологів» якось не виходить.
Відомо, що в середині 90-х було відмовлено німцям, які хотіли профінансувати будівництво тут Меморіалу пам’яті жертв фашизму. Зате територію «Вервольфа» умудрялись просто здавати в оренду якимось комерсантам. Посередниками в цій дуже інтимній справі виступали заступники губернаторів і навіть голови місцевого колгоспу. Хто що мав на цьому — за відсутністю свідків — невідомо, але й дістатися підземних бункерів, слава Богу, нікому не вдалося.
А що шукають «приватні археологи», які перекопують місця колишніх боїв, — відомо. Стара військова техніка дуже цінується серед колекціонерів. Відомий, приміром, випадок, коли за вивезену під виглядом брухту самохідку «Штурмгішутс» голландські неофашисти заплатили 50 тис. дол., притому, що реальна вартість таких «іграшок» сягає півмільйона доларів. Певне, знайшовся б аналогічний покупець і на предмети, якими користувався в бункері Гітлер.
Інша річ, що справжня хазяйська рука вітчизняного інвестора для «Вервольфа» аж ніяк не була б зайвою. Нині територія ставки занедбана до краю. Мальовничу місцевість запаскуджено слідами «диких» туристів - порожніми пляшками (ритуал розпивання яких тут називається «оскверненням адіка» ;), іржавими консервними банками та згарищами від вогнищ.
Стрижавчани, котрі живуть поруч, нібито й не проти появи у «Вервольфа» відповідального господаря, але — щоб ніяких земляних робіт й іншого копирсання в руїнах. Селяни вірять покійній Ванзі, котра назвала «Вервольф» «містом мертвих», яке в жодному разі не можна тривожити.
Як і займатися на його території будь-чим іншим «за так», вважає селищний голова Стрижавки Василь Яковенко:
— Повинні бути і якісь надходження в бюджет, щоб право на користування територією не було подарунком невідомо кому й незрозуміло за що.
Вже згадуваний генерал-майор СБУ Іван Загородний проти ідеї спорудження на місці ставки туристичного комплексу: «Блюзнірськими є міркування про те, щоб на цій території відкрити музей, створити туристичний центр із рестораном і казино, використовувати підземелля під склад тощо. «Вервольф» — це трагічне місце, де одним розчерком пера знищувалися мільйони людей».
За наслідки розкопок відповідати не хоче ніхто
Як з’ясувалося, передчасним, м’яко кажучи, виявилося посилання потенційних «дослідників» на нібито принципову згоду обладміністрації.
- Всю територію «Вервольфа» пронизано підземними комунікаціями, що пов’язані з Південним Бугом, із якого п’є воду не одна область. І, безсистемно колупаючись у них, можна розбудити такого джина, якого навряд чи вдасться приборкати, — висловив «ДТ» свої побоювання вінницький губернатор Юрій Іванов. — Моя позиція з цього приводу незмінна: хочеш на ставці щось зробити — відклади гроші на відновлення. Розраховуєш використовувати 500 тис., то ще 500 тис. поклади на особливий рахунок, із якого не зможеш їх забрати, поки я не підпишу довідку, що ти все відновив. Оце і стає каменем спотикання, оскільки всі хочуть колупатися, але ніхто не хоче відповідати за можливі наслідки. А ми зовсім не впевнені в тому, що там не станеться якийсь вибух, ми загалом не знаємо, що там може бути. І ось на якомусь етапі, можливо, вони просто все кинуть, а ми втратимо стабільну ситуацію, яку маємо на «Вервольфі» протягом уже понад п’ятдесяти років.
...Позиція губернатора цілком зрозуміла. Недавно, приміром, схожий інтерес у райцентрі Бар виявляли пошуковики з іншого київського фонду — «Історичні та військові надбання України».
Два роки вони збурювали тихий доти Бар, викопавши величезний котлован уздовж ставка при в’їзді в місто. Предметом таких грандіозних пошуків був затонулий тут 1944 року фашистський танк, імовірно «тигр». Мовляв, потрібен для панорами оборони Києва, яку планують розгорнути до 60-річчя Перемоги.
Місцева влада не заперечувала, підписавши договір на умовах перерахування 25% оцінної вартості знахідки на позабюджетний рахунок міськради. Проте з початком робіт вартість копальневого брухту почала зростати просто на очах. Говорили, що спонсор, котрий оплачував розкопки, чи то сам воював у цьому танку на нашій землі, чи то фірмач, батько якого загинув у цій «бойовій одиниці», чи то її було побудовано його коштом, про що, мовляв, свідчить відповідна іменна табличка на танку... І що, мовляв, вартість «релікта» така, що в разі його знаходження міськрада одержить ні багато й ні мало, а цілих 40 тисяч доларів...
Наслухавшись такого, влада вирішила: а з чим чорт не жартує? І - переуклала договір: уже на 75% вартості «потопельника».
А пошуковики й не сперечалися. Та хоч на всі 100%! Оскільки за договором «виконавець робіт» зобов’язувався тільки організувати оцінку «військового трофея» експертами Міністерства оборони й ДАК «Укрспецескпорт», щоб надалі «оформити вручення заохоченій особі». А платити...
- У нас таких грошей точно немає, як і права на таку діяльність, - пояснив голова правління фонду Євген Орлов. - Ми можемо посприяти з продажем, але тільки в тому разі, якщо Бар сам знайде зацікавленого покупця, що й відзначено в договорі. А різні там чутки, то їх не заборониш.
Тобто про панораму оборони Києва вже й мови не було, та й пошукові роботи зрештою заглухли. Землерийна техніка нарвалася на джерело, яке за ніч затопило котлован глибиною добрих 13 метрів. Разом із фронтом робіт вичерпався й ентузіазм пошуковиків. Залишилися після них тільки сліди «руйнувань», які міський комунгосп ще довго зрівнював із землею, засипаючи сміттям.
«Вервольф» - не танк. Його розкопки одним котлованом не обмежаться. А можливі наслідки таких «досліджень» - тим паче.
- Тепер розумієте, чому мене хвилює питання оренди без чітко визначеного кінцевого результату й гарантій безпеки? - запитав губернатор. - Охочих «зібрати пінку» я за своє життя бачив дуже багато, тож ставлюся до такого підходу вкрай критично. І скажу відверто: не хочу залишити після себе таку пам’ять, що був такий і він дозволив комусь усе перевернути з ніг на голову. Це все-таки історія...
З іншого боку, губернатор згоден, що це місце справді привабливе в плані туристичного бізнесу, оголошеного торік пріоритетною галуззю для України. І, ясна річ, не тому, що «тут був Гітлер».
«Вервольф» - це застереження з нашого минулого нашому майбутньому. Адже саме тут Борман із Розенбергом складали плани онімечування України поселенцями-арійцями та знищення українців як нації: «Ми зацікавлені в тому, щоб так звані українці не так швидко розмножувалися. Ми маємо намір домогтися того, щоб одного чудового дня усю цю землю було заселено винятково німцями...»
«Вервольф» — це рубікон Великої Вітчизняної війни, на якому спотикнувся фашизм
Тож, можливо, нехай не музеєм історії злочинів нацизму, як у баварському «Орлиному гнізді», але історико-екологічним заповідником, своєрідним «застереженням нащадкам», «Вервольф» справді міг би стати затребуваним. Але — тільки при інвестуванні державою. Чи дочекаються цього хоч останні з визволителів Європи? Чи все-таки не випередять їх підприємливі «онуки»? Питання, як я розумію, винятково риторичні.
Тим часом до початку діяльності облради нового скликання й відкриття чергового археологічного сезону залишилися лічені тижні.
P. S. І ще. Рухи цивільної влади хоча б почасти прозорі. З цілком зрозумілих причин цього не скажеш про військових і силовиків.
Тим часом, саме в їхньому веденні перебуває аналогічна ставка Герінга під селом Гулівці Калинівського району, лише за 11 кілометрів від «Вервольфа». Вона нічим не поступається останньому, а багато в чому й переважає його. Ставка Герінга, також підірвана 1944 р., досі є закритим об’єктом. Розгорнутий на її базі полк МВС «Ягуар» використовує, зокрема, німецький аеродром, на якому під час війни постійно чергували винищувачі для прикриття штабу люфтваффе на Східному фронті й сусіднього «Вервольфа». Чи оббивали пороги тутешнього КПП «шукачі німецьких скарбів» і з яким успіхом — це, на жаль, щось на кшталт військової таємниці.


Висновок.



Із всього вище сказаного можна зробити такий висновок:


1.) Ставка поки що не доступна для дослідників та чорних археологів але широко обговорюється у світі.
2.) Вхід перекривае величезна залізобетонна брила.
3.) Величезні шматки залізобетону – це тільки шматки ліфтової шахти, тож сама ставка ціла.
4.)Перебування Гітлера у ”Вервольфі” негативно вплинуло на хід важливих для нього операцій - “Сталінградська операція” та “Оперяція по захопленню Кавказа”.
5.)Відкриття Вервольфа може негативно вплинути на екологію, а особливо на води Буга


1. www.portal.vin.com.ua
2. Газета “День”№133 23.07.99 www.day.kiev.ua
3. www.ulitka.ru
4. www.kp.km.ua
5.Газета “Слово” N 42 (309) октябрь 23, 1998 год www.paco.od.ua
6. www.art.vinnica.ua
7. www.klad.hobby.ru
8. Газета “Факти” www.facts.kiev.ua
9. www.frejer.narod.ru
10. www.analyser.narod.ru
11. Газета “Дзеркало тижня” 14 (389) www. zerkalo-nedeli.com
12. www.chelpress.ru
13. ww2.h1.ru
14. www.acis.org.ua

 

 
 Комментарии
Владимир Лещенко | 12.07.2007 23:19    
Небольшая поправка --видимо все таки дивизия СС называлась не “Вільна Німеччина”, а "Велика Німеччина" ("Гросс Дойчланд")
 
Ghоst | 04.09.2015 16:03    

 

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS