ACIS

 

список статей

Автор (источник): Апатит
Опубликовано: 2008-01-19

Дата похода: 14 січня 2008 р.

 

Область-Київ-Сервіс центр... Або "самоволочка"
 

 

Самостійне опанування незнайомої дірки, в подальшому виявилось,
що це було «Либідь - Тролейбусне депо»

Учасники походу: Апатит (асистенти штатив, фотоапарат, два ліхтарики і ще дохера різної життєнеобхідної лабуди)

Малыш, ну зачем ты туда полез? (с) м/ф Карлсон кот-й совсем не диггер

Починалось все це непотребство, як історія одного закордонного паспорту. Точніше його отримання. Вставати треба було рано, тому найкращим рішенням, аби не проспати – було не лягати. Без десяти на шосту електричка. О восьмій в Баришівці.
Пристрасні поцілунки з замком паспортного столу і подальший пошук пригод.
Першою за списком стала недобудована церква, три поверхи щастя, навіть три кімнатки підземні, єдине місце, де знадобився штатив для довгої витримки.
Далі місцевий старий цвинтар. (це не зовсім діг об’єкт, точніше зовсім не діг, просто за сумісництвом некро-фотограф). На Кладовищі чомусь народу було стільки, скільки в нас під час свят на Хрещатику. Можливо свято якесь, хтозна, а може просто по селах нема чого в понеділок робити людям, ось вони й знайшли місце де тусуватися.
Малувато буде (с) Пішла шукати якісь підземні об’єкти. Люки в них прикольні, дерев’яні, тобто просто прикриті дошками, та паливно в них лізти, бо людей усюди багато, прикро.
Знайшла шахту діаметром півтора метра і глибиною біля п’ятнадцяти, ідеальне місце для навіски, знизу сифон, та що не звикати мокнути. Але... Так, це трикляте «АЛЕ» мене просто переслідує, воно усюди, і тут теж. Місцеві пояснили, що не можна там робити навіску, бо це криниця... Рожевий птах Обломінго підкрався непомітно.
Добре, йдемо далі, зір поганий і щоб щось розгледіти треба підходити близько. Помітила якийсь ангар, зажадала поближче розгледіти, навіть не помітила, як вже йшла по якійсь покинутій території заводу з виготовлення цегли, плитки і могильних плит. Як з’ясувалось потім, то він зовсім не покинутий, а навпаки, і звісно вхід туди стороннім заборонений. Спіймали мене через дві години і провели під конвоєм до виходу, де скажені голодні тварюки, охороняючі вихід чи то вхід і висить величезна табличка, майже біг-борд з назвою підприємства, щось на зразок МКП-12, та з того боку звідки прийшла не було ані собак, ані таблички, так що чудово погуляла. Пощастило, що дівчина, тож відпустили, спочатку довго намагалися з’ясувати звідки, та що за фірма робить закази на фотографування подібних місць. Слова «сталкер», «дігер», «спелеолог» виявились іншомовними і незрозумілими, тоді швидко перекваліфікувалася у репортера з Київського видавництва, більше питань не виникло, лише арматуру попросили залишити, та оскільки її я прихватизувала з церкви, то на компроміс не пішла (до речі у колекторі вона стала у пригоді).
Далі знайшла декілька міні колекторів, чи як ще можна назвати дірки довжиною десять метрів, помітила їх ще з потягу. А ще дуже порадувала пародія на нашу «Велику Кишеню» маленький супермаркет, за розмірами трішки перевищує собачу будку з назвою «Кишенька». Можливо вона колись виросте?

Та скільки можна блукати, треба й додому, лише чотири години минуло з того часу, як приїхала.
Електричка до Києва. Зупинка Протасів Яр. Там такі чудові графіті.... Вздовж річки по стінках. А ще там дірки з яких вода тече... Йшла йшла... Дивлюся, ну просто гріх не залізти у такий «Бродвей». Завширшки метра два і висотою біля шестидесяти сантиметрів, води там лише сантиметрів десять і в річку такий гарний водоспад спадає... Ну зовсім випадково в моєму маленькому рюкзаку знайшлися бахіли, два ліхтарика, дощовик, бандана, камуфляж і транс... (досі дивуюся, як все це туди вмістилося, а ще фотоапарат, штатив завбільшки від мене, документи на оформлення, чисті шкарпетки, роздрукований кадастр, тобто мапи всіх відомих Київських об’єктів і мапи Києва, області, країни... Внутрішній голос прокоментував щось на тему того, що його хазяйка збоченка, з чим повністю згодна).
Переодягнувшись полізла всередину. За двадцять метрів від входу стало стрьомно, бо стеля і без того від підлоги знаходиться в півметрі, а протягом двох метрів вона взагалі просіла серйозно десь на сантиметрів дванадцять, майже на пузі довелося повзти. Через п’ятдесят метрів зрозуміла, що не варто було, та вже така відстань навколішки має якусь нагороду принести, тому ліземо далі. Води по лікті, в бахілах щось кумедно хлюпає, щелепи зводить від стискання ремінця фотоапарату, а він не маленький, штатив давить в бік, транс на спині не вміщується в пройму, тож висить збоку і періодично падає в воду. Біля ста метрів такого сумлінного задоволення і нарешті щось зрозуміле, кругле, на півтора метри в діаметрі, але час від часу не легше, бо на підлозі близько п’ятнадцяти сантиметрів глини, яку покриває вода, ноги чомусь застрягнути намагаються кожний крок, доводиться їх через силу руками витаскувати звідти. Та завдяки великому розміру бахіл і сукупній невеликій вазі тіла в деяких місцях можна було іти як на лижах. Іноді траплялися сорокасантиметрові відгалудження з яких текла вода, частіше криниці десь сімдесят сантиметрів завширшки подекуди з драбиною, інколи без, та всі як один або закриті, або на проїджій частині. Трішки дратує в метрі над головою відголосок від люку на який щось наїхало. Цілий ланцюг криниць через два метри одна від одної, і над однією був злив, дуже красиво падало світло крізь решітку, спереду, збоку труба з якої активно тече вода, а позаду перепад рівня, де теж каскадний водоспад, інколи стихаючий, іноді набираючий силу. (то я пройшла вперед і обернулась). Нічого не підозрюючи ставлю до стінки у воду транс, підпираючи однією ногою, перед собою налаштовую фотоапарат на штативі, все на вищому рівні, діафрагма вісімка, витримка п’ятнадцять секунд, при цьому намагаюся не займати штатив, аби не було тремтіння, та в самий кульмінаційний момент підступний водний потік набрав сили, притому такої, що не тільки штатив з фотиком злетіли, а навіть я не встояла і напором мене збило з ніг і весело занурилась, транс в цей час течією віднесло на метр вперед. Якісь незрозумілі шуми пішли по монітору фотоапарату... Нам буде його не вистачати. Зараз знаходиться в реанімації в сервіс-центрі, та надія невелика. Розстроєна пішла далі, спакувавши все в транс, шукати хоча б який вихід, бо просто лазити це звісно ідейно, та не мій профіль. В одному люці на підйомі була дірка через яку впізнала місце, жила там колись, фуршет на перетині вул. Горького та паралельна до Ковпака, але найближча до Либідської . Та куди, там же люди. Далі почалось щось таке, не знаю, але по тій вулиці, вже ближче до Червоноармійської такий страшенний запах бензину, що просто зраділа, що з ліхтариком, а не свічкою, враження, що та стоянка за котрою вихід половину своєї продукції зливає у колектор. Знову низка замкнених люків і нарешті світло в кінці тунелю, зовсім відкритий люк на території Тролейбусного депо біля м.Либідської за заправкою Лукойл. Дуже зручно, переодяглася і непомітно вийшла, та переодяглася це голосно сказано, зняла дощовик і бахіли, одягати щось на себе не мало сенсу, бо все, що було у трансі до нитки промокло. Така ось трішки сумна, проте до останнього слова реалістична пригода на мою філейну частину випала цієї доби. Сиджу розкладаю документи з папки, такий тепер прикольний паспорт і невпізнавані інші документи з папки, особливо ордер на квартиру, відчуваю воно мені ще відгукнеться... Та, як я кажу ніколи не роби те, про що можеш пожалкувати і не жалкуй про те, що вже сталося.
Щодо цегляної кладки у тому районуванні, то її майже не залишилось, у двох місцях, де йде перепад рівня між трубами, або зміна перерізу, то там десь метр цегли, далі знову бетон.

P.S. Тільки будьте так ласкаві не треба читати моралі, що ходжу одна, перш ніж іти запропонувала декільком людям скласти компанію, та ніхто не відреагував, а чекати, що хтось сам кудись запросить, то можна одразу йти з АКІСу... Та взагалі по житті вовк-одиначка, вихований інтроверт внаслідок реалістичного сприйняття оточення.

P.P.S. За тиждень, якщо фотоапарат після цього дайвінгу вдасться відремонтувати будуть фотографії.

 

 
 Комментарии
Tapemaker | 21.01.2008 22:26    
Я тоже люблю ходить в одиночку, но только не с документами! :).
Фотик жалко...
 
Neyka | 21.01.2008 22:42    
Завтра забираю с сервис-центра, вроде три месяца дают гарантию, а там будет видно...
По поводу одиночки, а как же ТБ? =))
 
Falcon | 23.01.2008 14:19    
Привязочки лишний раз не надо палить...
 
Neyka | 23.01.2008 19:48    
Учту, буду абстрактнее, хотя в других отчетах привязок не меньше, а больше и конкретнее.

 
Nothing | 07.03.2009 19:22    
.
 

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS