ACIS

 

список статей

Автор (источник): Tetrapoda
Опубликовано: 2008-06-06

Дата похода: 01.06.2008

 

Сирець: відкриття купального сезону
 

 

Купальний сезон відкрито! Оскільки у неділю прийшло літо, я вирішила це зробити. І вибрала з цією метою славну річку Сирець.
Я не знаю, чого це мені заманулося взяти бахіли, які я взагалі у якості спецодягу не дуже визнаю, але щось переклинило. А ще я серйозно збиралася заКССитись. Нє, мабуть, треба розповідати по порядку.
Я боюся висоти. Будь-якої, навіть власного зросту. Через це я іноді ходжу на чотирьох – мені так більш затишно. Тому, коли я дійшла до місця інсталу і зрозуміла, що Сирець тече двома метрами нижче, я вирішила не зістрибувати, а злізти по дамбі. З дамби лилося кілька водоспадиків, один здався мені згори невеличким – ну правильно, води-то я не боюсь. Внизу ж виявилося, що я його явно недооцінила, води було повно. Фактично, я вимокла до нитки ще до інсталу :)
Паралельно зі мною вимокло усе, що було в кишенях, причому телефон настільки, що вмикатися відмовився. Я залишилася без можливості написати хоча б комусь, куди іду і коли збираюся вилізти.
Поки розібраний мобільник приймав сонячні ванни, я оглянула себе. Отже, я мокра і зі мною немає зв’язку. Тож можна вважати, що я вже всередині. Перевдягатися сенсу вже немає, фак, доведеться іти в колектор у цивільному камуфлі. Тут мене найбільше зацікавило одне питання: «А нахєра мені бахіли?»
Для тепла! Я натягла їх поверх усього цього неподобства і пірнула в темряву. Тут мене найбільше зацікавило одне питання: «А нахєра мені бахіли?» Якщо мені тут по по… по жо… по по… Яка різниця. По груди. Через сім метрів від входу, на якійсь брилі, бахіли були зняті, скручені і відправлені в бег.
Далі був колектор. Темна вода, вкриті слизом стіни, натічні відклади і, головне, цегла, цегляне склепіння… Стоп. А це що, дерево? Опалубка… А згори? Якщо бувають підвісні стелі, то це була провисна стеля. З провисаючої землі. Ох і стрьомна же тут стеля! І підлога… якої немає… я пливу… я кит… так, я кит. Синій кит. Тут я з жахом подумала про свої розміри і вирішила, що це треба припиняти, бо застрягну.
На щастя, вже можна було стояти. Правда, і цегляний колектор виявився недовгим задоволенням і перейшов у бетонну трубу. Нє, іти навіть зручно, особливо якби не так слизько і не мотузки та дроти, що звисають зі стелі… Тут трапилася заманлива ділянка. Перепад висот – невеликий, десь метр – але через те, що прокладена гладенька труба, та й потік води відчутний, утворилася хороша водяна гірочка. Єдина проблема – мабуть, це місце працює, як діод. Тобто «сістєма ніпєль: туда – дуй, оттуда – хєр тєбє».
Це означає, якщо я там попереду не знайду виходу, тут я закарабкатися, напевно, не зможу. Внизу і залишуся. Зрештою, шукати мене почнуть не пізніше 18-19 числа, коли я не з’явлюся на захист дипломів, так що нормально. Блін, чим ти думаєш? Десь – ледь не у ФАКу – було рекомендовано річки проходити вгору за течією, саме на такі випадки…
Думаю я жопою. На жопі я і вирішила з’їхати. Вау! Уііі! Шииик! Оце швидкість у трубі, крутий схил давно закінчився, я такими темпами незабаром буду в Опечені… Е, е, е! Як тут зупинитися, ааа, я краще буду своїми лапами… Фух.
Потім колектор став прямокутним у перерізі. Я йшла і насолоджувалася хорошим дном, високою стелею та заспокійливим дзюрчанням води. Згодом, правда, стеля понижчала, треба було пригинатися, але, в принципі, теж непогано. А потім стеля ще понижчала. Іти можна було на чотирьох або гусячим кроком, і то, з бегом за плечима ні перше, ні друге реалізувати не вдавалося, тож доводилося його волочити поруч з собою. Ще й дно – не дно, а якесь звалище з великого каміння та цегли, мляяя.
Не те, щоб це було особливо жахливо, але я давно не дігала, з незвички вимотує. Іди, іди, чотиринога... Вічно це тривати не може, бо на фотках, де Сирець виходить на поверхню, хід має цілком пристойні розміри…Зрештою, це явно не буде тривати більше, ніж пару кілометрів… Тут дно стало замитим мулом, чому я зраділа, мабуть, єдиний раз за вилазку. Вже, принаймні, можна було ставити руки на щось м’яке.
А потім хід знову повищав. Я йшла, йшла, регулярно викашлюючи табуни комарів, що нахабно перли в обличчя на світло налобника, аж поки біля однієї з ливнівок не вирішила з’ясувати, де я. Поле зору було невеликим. Нууууу… Мабуть, я під землею :) Біля наступної ливнівки мене пересмикнуло: крізь неї стікали струмочки. Водночас сяяло сонце, на яке я подивилася з-за ґрат з таким щирим здивуванням, ніби вперше в житті побачила. Принюхавшись, я відчула помітний запах бензину від тієї рідини, що лилася згори, і списала це на якийсь локальний злив, вчинений представниками роду Гомо. На чию адресу і поматюкалася.
Я пішла далі. По дорозі почали траплятися білі сталактити-макарони. Красиві… Як я їх давно не бачила… Зрештою, я давно нічого підземного не бачила.
О, згори люк без кришки, закритий лише якоюсь дерев’яною фігнею, і скоб достатньо! Я вирішила вилізти поозиратися. Вилізла у якихось кущах, побачила залізницю, дорогу, промку раз і промку два. Нє, взагалі, картина маслом: безлюдна дорога, по обидва боки – високі бетонні паркани з колючкою, і глибоко у кущах – чмо іржаво-захисного кольору. Напевно, мені пора назад :)
Далі я зустріла косяк рибок сантиметрів по сім. Риба стояла на тому місці, де було світліше дно. Рибі було погано. На моє наближення, а потім на хлюпання по поверхні рибки не відреагували жодним чином, і мені довелося поперти прямо через них. Вони навіть не посунулися! Таке враження, що я когось могла роздавити.
Через деякий час я побачила ще одну достатньо банальну, але від того не менш красиву річ, за якою скучила – зоряне небо. Краплі на стелі, які починають сяяти у світлі налобника – це дійсно видовищно!..
Так, потроху, я дійшла до кінця. Коли я виходила, накрапав дрібний дощ. Згадавши гісметео не дуже ласкавими словами, я потулила вздовж по струмку до Кирилівського озера. Приводячи там себе до ладу, я згадала табличку з протилежного берега і подумала: «От дивно. Купатися не можна, а митися – саме те, що треба…». Майже нічого сухого у мене не залишилося, тому я вирішила поквапитися додому, сподіваючись, що тато виявиться вдома, бо ключі я, як виявилося у процесі розхобочувань, забула.
А вже ввечері, коли я добралася до інету, я дізналася, що Хenoir встиг занепокоїтися моєю відсутністю на зв’язку. Він же мені і розповів, що поки я там шарилася, місцями була злива. А я лише і могла відповісти, що «Упс!» і «Дякую, що турбуєшся».
Ось таке відкриття купального сезону.

 

 
 Комментарии
Tetrapoda | 06.06.2008 00:09    
О, забула підписатися. То я :)
 
Tapemaker | 06.06.2008 15:39    
Поучительно. Нужно будет дописать в правила КСС, что смску отсылать нужно ДО спуска к воде:). А вообще стремно там где низкий потолок, особенно когда есть вероятность дождя.
 
andreu | 25.07.2011 00:27    
Класс! Це супер! За два місяці і сім днів мені також довелося пройти цей коллектор, але мені через зріст і невміння плавати було набагато складніше)
 

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS