ACIS

 

список статей

Автор (источник): GeoGraph
Опубликовано: 2010-06-19

Дата похода: 28.02.2010

 

пролаз ВК із неповагою до ТБ
 

 

Всім відомо те, що тоді сталось. Тепер треба все ж таки набратися сміливості, і заповнити прогалини попереднього звіту собою.
--До здибанки--
GeoGraph зранку прокинувся, попоїв трохи вермішелі і у чудовому настрої рушив назустріч до Міха, не підозрюючи, чим все це того дня для нього закінчиться...
Заглянув до Михайла на Святошино, витяг Ліїну та Михайлову хімзу (і заодне й самого Михайла), і рушили на метро. Як робили пересадку на Майдан, то помітили дивну людину у камуфляжному одязі та з каскою. Міх висловив думку: "неуж-то кто-то из наших". А я навіть не здивувався, коли виявилось, що так і є: поряд із нами йшов 131WH. Далі ми роззнайомились, до місця зустрічі їхали і теревенили про те, що слід і не слід згадувати в метро взагалі.
Зустріч відбувалась біля ресторану McDonalds на м. Мінська, де й зібрались (майже) всі вищезазначені люди. Рушили на зупинку 24тр./99 авт. навпростець - через проспект Оболонський, заважаючи руху транспорту зі скандуванням на кшталт "Нас не остановят". Прийшли на зупинку, в цей час Міх вирішив пофотографувати натовп. Сіли на 24, і їхали під мої лекції про "розмальовані бойлерні" та "забудову 80-90 років", а приїхавши на місце рушили до вузлів теплака на розі вул П. Д*а та Л*ї, де й власне перевдягались.
--Пролаз--
Ну що я? Червоний куртяк із секонд хенду та популярні чоботи-калоші. Мене ніхто назад не відсилав. /Так, це вважається мінусом за ТБ, але ще жодного разу мене такий наряд ні у колекторах, ані у ДШС не підводив!/ Інсталився я майже у останню чергу. Пройшовши у північному напрямку через 5 метрів я наштовхнувся на блок труб кабла 3*5 по 0.1, а здалеку мене вже кликав Михайло, мовля, я гальмую всіх. Я одразу ж у відповідь: "дайте мені наловчитись перелізти цю перепону і не висіть над душею, спішити нікуди". Коротше, через деякий час, я вже спокійно і впевнено рухався по прямокутному ходу Н=1.5 з Міховим чайником. Не можу адекватно сказати, наскільки першим я був за хвилин 10,але оминув багатьох і перших відпочиваючих.
Але біля перехрестя вул. К*ї та Л*ї на мене звалилась перша напасть: підповзши по зустрічному намиву до врізки 0,3 я вирішив спертись на неї, але туф з-під мого лівого коліна пішов вправо, і я перевернувся на лівий бік затопивши Міхового ліхтаря, та ще й, за намаганням втримати рівновагу за відсутності опори зліва, потягнув собі один з м'язів полості живота, чим власне наполохав Susanin'а та Devover'а (якщо помиляюсь, то, мабуть Tapemaker'а). Вирішили мене деінсталити, але я відмовився, сказав, що все буде ОК. Долізли до вул А*ї, де на нас очікувала зміна ходу: треба було пролізти через щілинку Н=0.6 у якій був замивчик на всі 0.3, де я власне і набрав трохи тепленької води у заброди. Хай там як, далі труба 1.5, і стандартне нагинання. Десь недалеченько згори прогуркотів трамвай. Далі була врізка 0.7, стікаючий вміст якої тхнув рибою. І ось останній подарунок: вихід до кімнати 5*3*5, до якої йде 2 труби 1.5 і одна 2.0, потік у останній не менш як 1 л/с. Всі почали збиратись, а я з Буривушкою_Лією та Міхом рушив далі у 2.0.
Пройшовши десь метрів зо 200 я вже сильно відчував холод течії ВК. Тож в хід пішла пісня Софії Ротару "Одна калина" а згодом і репертуар Ігоря Корнелюка "Возвращайся" та "Маленький дом". За ходом ми виявили дивинку: посеред стелі труби стирчала лампочка в патроні. Карта, що весь час мною малювалась, вже змокла, тому її довелось покласти в кишеню. Через деякий час жаданий поворот направо, ще 400 м. і ВИЛАЗ! Але ноги мене вже не слухались, та й сам я вже вів себе не дуже адекватно: мене дратувала нерівномірність руху Міха та Лії, і я за це то їх штовхав, то лаяв, чого це вони тікають. А під самим вилазом я сів на камінь і не виявляв жодного бажання вилазити. Врешті Лія змусила мене піднятись.
Перше що я побачив, була 9-поверхова будівля типу "111-134" (нікому з нас це нічого не каже, а має значення виключно для мене) за пр. "П*ы". Далі я відповз вбік від люку і ліг на сніг. І саме тоді й почалась катастрофа...
Я деякий час лежав, наче перебуваючи в астралі і отримував відносну насолоду (може, це подібно тим відчуттям, які виникають після приймання наркотичних речовин, на собі не перевіряв і вам не раджу), як раптом наді мною з'явились перелякані обличчя моїх супутників. Я захотів щось їм сказати, і в цю ж саму мить до мого мозку нарешті почали надходити різні сигнали ззовні: одні зі слухової системи донесли до мене кільканадцять звернень до мене, інший з нервової повідомив, що все моє тіло дрижаків хапає, причому дуже конкретно хапає. Я одразу зрозумів, чого наполохались, і що це чергове халатне відношення до власного організму, яке треба ліквідовувати теплим питтям та спиртовим розтиранням. Тут нарешті затряслась і голова. До мого рота і ніг направили спирт. Потім з люка почали вилазити інші учасники пролазу, що були збентежені побаченим: "Географа конкретно трясло". З мене зняли частину одягу, поклали на светр Тейпа, зтягли джинси, побігли до одного з вікон 9-поверхівки за пляшкою гарячої води. На цей момент я вже міг більш-меш говорити, і описав наше місцерозташування. Хтось вирішив пошукати, де б ще можна було дістати матеріалу для порятунку, але, на превеликий жаль, не помітив МАФ на розі цього будинку.
Приїхала швидка, мене оперативно завантажили до неї. Багато хто вирішив поїхати зі мною до лікарні, але обмеження на одну людину виділило лише Міха.
--Лікарняні пригоди--
Доставила мене карета до КМКЛ №9 (що на вул. Ризькій), де власне у холі й почала поширюватись чутка про "підземних "дайзерів"", але у лікарів клепка в голові все ж знайшлась відкинути це все вбік, і багато хто у т.ч. повірив про мою гульку з "начумленою" від кальяна головою озером Вербне у Оболонськом районі. Мої ноги - до миски з теплою водою, все інше обклали пляшками. Пролежав я там ще днів зо три. Ноги відтаяли, мене прокачали антибіотиками та іншою дурнею. На друге березня у лікарні не було зранку жодної води, тож життя майже спинилось. Надвечір воду подали, а мене готували на наступний день на виписку.
І наступного дня о 12 годині до нас у палату завалюється дебела жіночка і каже "Где тут койка виписаного..." і називає моє прізвище. Я їй у відповідь: "Це я, але мене ще ніхто не виписував". У відповідь чую епітети про себе та про лікарів. Дочекався 4ї години, прийшла мама, лікарняний забрали, одягся. Все, здавалось би: очікувана свобода. Йдемо по Грєкова, аж тут я відчуваю загострення з боку всіх зовнішніх чинників - то вітерець занадто різкий, сонце жарить і сліпить очі, то рівновагу втрачаю з якогось дива. Одразу ж мамі кажу, пропонує повернути назад. Але нам обом занадто очевидно, що там мною займатися і не збираються, тож приходимо додому (лишались майже лічені метри) і викликаємо Невідкладну. Прийшов лікар, послухав, каже - необхідна додаткова госпіталізація - виписали мене ослабленого. Приїжджає надвечір швидка, і забирає мене вже до КМКЛ 18 (навпроти Володимирського Собору).
В порівнянні з попередньою лікарнею, в мене виявили ще тонзиніт, і я там пролежав тижнів зо два. Спочатку мене там відвідали Міх та Лія (з якими обговорились подальші плани на дігерське майбутнє), потім через два дні з'явилися колишні одноклассники. І вже в день, як мене виписували, дуже вчасно відвідала майже вся моя навчальна група з універу. Приїхав додому живий- здоровий. І нині на здоров'я гріх скаржитись. Особливо після тренування Совкою :-)

 

 
 Комментарии
Morana | 20.06.2010 11:53    
Пропоную GeoGraph'у бан, за неповагу до ТБ
 
Lantern | 21.06.2010 13:53    
Предложение не поддерживаю.
 
знайка | 22.06.2010 10:39    
Какой тут нафиг бан!Тело теперь хоть как-то понимает свои пределы,а такой личный опыт дорогого стоит.За битого двух небитых дают.
 
Sol | 23.06.2010 09:47    
Антибан Географу. Т.е. - премировать правом на безнаказанный проступок, за который был бы бан.

Ибо он на своем примере оказался ценным пособием для новичков.
 

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS