ACIS

 

список статей

Автор (источник): GeoGraph
Опубликовано: 2011-03-12

Дата похода: хх.07.2009

 

ДШС Сирецького Кряжу
 

 

Літній ранок був по справжньому теплий. Чергова хвиля чудового настрою захлинула мене, і я вирішив зробити собі невеличке свято - пройтись фермерським селищем, що розкинулось неподалік, адже я просто не можу втриматись від прогулянок подібними вуличками рідного міста! Фруктові сади, городи, шовковиста травичка на узбіччі, лопухи, зелені паркани, яскраві промінчики та плями тіні, що чергуються на моєму шляху, приємний вітерець, що ковзає по відкритих ділянках тіла... Примружую очі від задоволення. Вулиця Фруктова, наче навмисно так названа, підводить мене до схилу, з якого видно Київське Квітництво.
Спускаюсь під гору по сміттєзвалищу до болота. Далі йду чвакаючими ґрунтами до озера. Ноги мої постійно потрапляють в неглибокі калюжі, але воно мені жодної погоди не робить. Вже при самому озері помічаю купу струмків, що стрімко дзюрчать до водойми. Один привернув мою увагу тим, що тік з бетонного вузла теплотраси. На той момент я ще достеменно не мав уяви, що таке "діггерство", і з чим його їдять, однак Мих вже активно займався подібним на дозвіллі. Вода текла тепленька, я подумав "Теплотрасу прорвало". Підійшов ближче "Ще й люк з горловиною викрадено". Зазирнув туди, очікуючи побачити там вентиль відгалуження та купу шприців, але вгледів лише пусту камеру та почув шум води з діри у стіні, звідки власне вона й текла. "Значить, теплак там" - думаю, зістрибую в камеру і шмигаю у діру з надією побачити хоча б якусь трубу. На моє здивування після діри йшов трапецієподібний хід, трохи далі в якому зі стелі бив потужний струмінь. Що це дренаж розумію не одразу, а просто йду допоки денне світло ще вимальовує переді мною хід. До струменя лишались лічені метри, як світла не вистачило. Не дійшов, але бризки, що приємно лоскотали слух та шкіру, спереду ще було доволі непогано видно. Повертаюсь до вузла, і не без подиву помічаю покинуті кимсь калоші ясен перець, щоб грязюку ногами не місити. Почиркижив до хати за татовим ліхтарем - хвилин сорок пішки.
Ще хвилин десять після повернення спостерігав за суперечкою між водіями на території депо, що не могли розібратись, кому ж виїжджати на маршрут (канкуренцыя, nach!). Відпочивальники з подивом на мене поглянули, коли я вдруге всунувся у ту діру. Ліхтар був забитий батарейками напередодні, тож я не боявся, що підступна темрява зохаває мій мозок і мене заразом з ним... Сміху заради проходжусь прямо під потоком зі стелі, дарма що мило забув взяти.
Далі мені на очі трапилась чергова діра, що вела у тюбінги... Метро??? Та невже, мозку? А не *censored*? Якщо ти правий, то я обов'язково куплю тобі "Nuts", обіцяю! Залажу у глиною залитий тунель і розумію, що вагон метро навряд чи тут проїде, якщо я вже змушений нахилятись трохи вперед. Та й мозок свого не отримає. Куди податись? "и днем и ночью кот ученый все ходит по цепи кругом. Пойдет направо - песнь заводит, налево - сказки говорит". Чого ж мені хочеться більше - пісень чи казок? Пісні, звичайно, чудово слухати (сам співати не вмію), але казки ще приємніше. Так і зробив - пішов наліво.
Першими приємними враженнями були невеличкі сталактитики та більші сталактити, що наче паста, звисали зі своду, або стелі, і створювалося враження, неначе я у справжній печері.. обходжу їх обережно, аби не зачепити чи ненароком не збити. З боків висіли незрозумілі білі таблички [пікети та нумерація фільтрів], і майже біля кожної зі стелі стирчала труба [фільтр]. Не погребував одягнути ті руді калоші, що знайшов біля входу. Пересуватись глиняними намивами у них зручніше, незважаючи на те, що протікають. Під деякими фільтрами утворились цілі атоли - посередині заглибина, що з боків оточена краями кратеру рудуватого глиняного кольору, що з віддаленням врізнобіч поступово опускались на саме дно. Шкода, що я не мав при собі хоча б "плівниці", аби ці дивні кадри були не тільки у моїй зоровій пам'яті... Чесне слово, це була найдивовижніша прогулянка, яку я коли-небудь мав!
Непомітно з лівого боку примкнув ще один трапецієподібний хід, звідки лунав шум водоспаду. Цікавість взяла гору - і я проплив [?!!] нею метрів 20 до повороту. Далі помітив вузьку щілину вгорі з-за поворотом і людські голоси. "Стік з озера" подумав я. Став на дно - води по коліна, заливає за края калош, зате як приємно смокче у мул.
"Оце так казка" думаю я, повертаючись тим часом до тонелю. Знову наліво. Правило лабіринту, i'm lovin' it. Поворот, і за 50 метрів бачу чергову камеру. Аж ось приємності скінчились, а почались неприємності. Раптом моя голова зустрічається один на один з фільтром, що стирчить зі стелі. Загуділо, в очах полетіли зірочки, неначе хто врізав по пиці. Вперше в житті я замість "Ааааа" заволав "Ваууууууу", неначе садомазохіст. Зараз я є ним стовідсотково, бо так тепер роблю завжди <ggg>. Хіба що не так гучно, аби хід не почав розвалюватись, хе-хе-хе. Колодязь, у який я вповз, був досить високим. 196 м. Над рівнем моря. Глибиною метрів 7 на око. Нічого цікавого. Ото такі казки Сирецького Кряжу. Прикольна назва, до речі, не знаходите? Знову назад. Йду ще обережніше, трапляються вже знайомі місця, але ніяк не можу знайти той бісів прохід справа, звідки втрапив сюди. Заблукав у одному тунелі, бачте.
Насилу знаходиться та діра. Спочатку подумав, що послухати пісні навідаюсь іншого разу, але щось мені підказує, що я не прийду більше сюди [Ну просто зовсім не повернусь, ага-ага]. Може, калош не буде? Сміливо йду прямо - назустріч черговим дивинам та пригодам. Все майже так само як і при русі у інший кінець, хоча хід стає повністю рудим. Справа ще один вилаз, тихий та темний. посвітив - знову трапеція. Дерусь. На 10 метрі помічаю, що хід замулюється, а трапеція...
А балки все схиляються і схиляються вперед. Розумію, що пхатись туди далі безглуздо. Назад до тунеля. Рух направо, за чотири хвилини рівень глини на підлозі починає різко зростати, і ноги просто тануть у ній. Зупиняюсь від того, що калоші починають самостійно зніматись з ніг. Ще й до того я стомився боротись з подібним а зараз кажу собі: досить, час додому.
Виліз, підійшов до озера, скупнувся, помив калоші, поклав на місце - раптом хтось тут теж ходить окрім мене? Хоча жодних слідів, окрім своїх там я не помічав. Ну що ж, ліхтар світив не яскраво, і був увесь у бруді, але ним ще можна було користуватись. Однак те освітлення, яке він давав у тунелі та у колодязі викликало в мене захоплення. Вважаю, що свято вдалось на славу, хоча і тривало всього лише 3 години.

 

 
 Комментарии
Lantern | 18.03.2011 13:46    
Ты б хоть вступление дал: "из неопубликованного ранее; текст приводится в оригинале", пояснение: "речь идёт о ДСШ Ударная"
 

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS