ACIS

 

список статей

Автор (источник): Ghost
Опубликовано: 2006-10-19

Дата похода: 19.10.2003

 

Теплотраса V
 

 

Состав группы: Monah, Elfman, @_Black_Mouse_@, Tapemaker, Raven, Ghost, Susanin

В теплотрасу сходити хотілося давно. Ще тоді, як я ще не знав, що це таке — по дорозі на першу свою діггерку ми з Black Angel'ом ним зацікавились, але дуже не заглядали. Потім Сусанін звернув на нього мою увагу, і ми позаглядали всередину з наміром знайти бекдор. Потім я пару раз бачив в тунелі світло і подумав, шо цей об'єкт має відношення до метро, тому він перестав мене цікавити. Але влітку туди сходив народ, і виявилося що це дуже довга і цікава система. І ось мрія збулася — ми з Мишем і Сусаніним стоїмо на станції метро і чекаємо на інших. Після приходу Монаха і Эльфмена всі зібралися йти, як до нас підійшов кучерявий тип в круглих окулярах і сказав, що Tapemaker затримується. Звати його Ворон (або Raven, хоча до першого ствола системи я думав, що його звати Горлум :). На Tapemaker'а чекали недовго. О 18.00 були на місці. Відкрити замок на перший погляд було не дуже легко, але Tapemaker швидко здогадався, як це зробити (розказувати не буду, а то припиниться випуск таких замків :). Всередині було тепліше, ніж на вулиці. Ми переодяглися, склали речі хто де міг (я склав за металевим шкафом зі знаком «висока напруга», відзначивши пізніше, що в цьому місці чомусь дуже тепло). Народ спустився по правій трубі вниз, пройшов метрів з 50-100 (голосів не було чути) і повернувся ні з чим. Монах поліз в ліву яму, знайшов там якийсь хід, але повернувся :). Ми сфоткалися і рушили.


Хід був не дуже важким, якщо не звертати увагу на дошки, що інколи валялися під ногами. Я хотів зекономити на своїх батарейках, користуючись світлом йдучого позаду Миша, але довелося світити під ноги. Ворон грав на губній гармошці, що робило похід ще веселішим, ніж просто різнокольорова ілюмінація та шум чотирнадцяти ніг і семи голосів. Метрів через 100-200 на трубі лежали три нижніх половини від костюму хімзахисту. Ми з Вороном, як самі незахищені, взяли по штуці, пообіцявши їх повернути на місце під час походу назад. Після пробіжки довжиною 850м (судячи з карти) ми прийшли до вертикальної шахти. Стіни були викладені тюбінгами (уявіть собі тунель метро, поставлений вертикально). Нагору вели східці з висотою прольоту 5м. Ліхтар Монаха до стелі не діставав. Підніматися захотів я (бо без хімзи), Монах і Миш. Труби від початку системи і до самого верху були недавно пофарбовані.


Нагорі був круглий вент. кіоск з відчиненими навстіж дверима. Ми були на безлюдній території з двома «горами» висотою 2м і розмірами 50х50м (а може і більші — було темно). Зверху на них росла трава і вентиляційні труби :). Ми вийшли і побачили справа будинок з освітленим вікном і тітоньокою у вікні, перелякалися і втекли в будку. Прийшов Tapemaker. Ми змусили його вимкнути світло і пішли на розвідку. Прямо був жилий будинок, і з'явилася ідея глянути його номер. Монах і Миш пішли її втілювати, а ми просто шарилися навколо. Tapemaker висловив геніальну думку: під нами підземне водосховище! Ми побачили світло ліхтаря, посвітили у відповідь і пішли в ту сторону. Зустрілися біля квадратного люка. Монах сказав, що з протилежного боку локації колючий дріт, хоча з нашого нічого такого не було, за парканом росли дерева і ніякого натяку на місце нашої висадки. Ми відкрили люк — залізна драбинка занурюється в воду. Так як Tapemaker зняв хімзу на підйомі, лізти можуть тільки Монах і Миш. Ми зачинили за ними люк і сіли чекати. Зі сторони житлового будинку на нас світив ліхтар, і це нас трохи лякало. У Tapemaker'а скінчилася лампочка, і він заходився її міняти. Через 5 хвилин Миш прошепотів у щілину, щоб відкривали. Я відкрив люк, і донісся дзвін з Лаври, чого дуже злякалися Миш з монахом — вони подумали, що нас «попалили», і це сигналізація. Тут Tapemaker, замінивши лампу, увімкнув ліхтар, після чого всі знову поперелякувались. На щастя, нас ніхто не помітив, і ми безперешкодно повернулися до кіоску. Посередині спуску зустріли Ворона, зробили пару фоток, і розказали внизу все, що бачили. Далі треба було лізти вниз. Низ шахти був вистелений дошками на рівні містка, по якому ми сюди дійшли, але під дошками був ще один поверх, і з нього далі вів хід (без труб — труби повернули наліво, там також хід — мені це було відомо з карти). Спускатися можна в двох місцях, біля стіни і біля труби. Эльфмен сказав спускатися біля стіни, бо біля труби Сусанін вже пробував спуститися і застряг. Ми його послухались, бо ніхто з нас не пригадує, щоб Сусанін де-небудь застрягав. Внизу на нас чекали сталактити, біля яких ми сфоткались у різних позах, і пішли далі. Хід плавно повернув наліво і вивів нас до кімнати з кранами на трубах. Вліво і вправо вели ті ж самі дві труби, але пофарбовані років на 10 раніше. Эльфмен дав всім квест: глянути, що то за хід зліва (спеціально для тих, хто не дивився карту). Багато хто повівся і пішов туди, але через хвилину всі повернулися. Останнім прибіг Монах, зі словами «там ще один хід!».


Далі треба було йти по найдовшому і наймокрішому відрізку системи. Ми одягли хімзу і вирушили. Труба залишилась одна, вона йшла справа (в кімнаті з кранами дві труби з'єдналися). Зверху висіли пучки сталактитів, але фоткатися було ніколи — Монах постійно всіх підганяв. Вода доходила до колін. Йти було дуже весело: від шуму води в тунелі стояв дуже своєрідний звуковий хаос — я таке чув тільки раз, коли ми поверталися з Клову, але зараз шум був ще більшим. Tapemaker заграв на губній гармоніці, що розвеселило мене як ніколи, але Мишу не сподобалося (він вночі працював), тому музику довелося припинити. У мене почала протікати ліва холоша, я старався йти по рейці, але скоро забив на все і почапав як всі. На великій глибині права холоша також трохи текла. По лівій стіні висіли проводи, і подекуди — щитки з рубильниками, кнопками і розетками. Все було дуже старе, але ціле. В одному місці висів старовинний телефон на зразок тих, які знаходяться в метро. Эльфмен підняв трубку, але нічого не почув — система така, що спочатку треба крутити ручку. Хоча Миш не зрозумів цього жарту, і змусив Пашу покласти трубку. Далі ми йшли без пригод (ще половину тунелю), і вийшли до наступного стволу. Останні 100 метрів були ширшими — шириною з тунель метро, і викладені тюбінгами. Води також було найбільше, але низ ствола був на висоті 1.5-2м. У Ворона хімза виявилась ще гіршою, ніж у мене — у нього води було по коліна. Далі він вирішив іти без хімзи і кинув її тут.


Тепер нагору закортіло піднятися всім (мабуть, вони мріяли знайти ще одне водосховище :). Залишились тільки ми з Эльфменом. Ті, хто підіймався, сипали згори дуже багато тридцятилітньої іржі. Я зробив пару фоток, а потім підпалив свічку. Як я і очікував, вона дуже добре замінює ліхтар на стоянках — розсіяне світло дає змогу роздивитися все навколо в радіусі 10м, чого не скажеш про ліхтар за 5грн, який за 40 хвилин спалює 2 батарейки за 1-2грн (правда, це дуже залежить від лампи). Сиділи ми не дуже довго — хвилин 20, потім прийшов Сусанін — мабуть, йому нагорі було нецікаво. Ще хвилин через 20 прийшли інші, принісши дві шоколадки і інфу про наше місцезнаходження (яку я, звісно ж, повідомляти не буду). Ми поїли і пішли далі. Залишалося пройти з кілометр. На початку тунелю на рейках стояла вагонетка типу тієї, що стоїть в Ніколці. Води було не так багато — метрів 200-300. В кінці води стояла вагонетка з перилами справа і зліва — на ній можна кататись!!! Моєму щастю не було кінця. Вирішили так: 5 чоловік катаються, а 2 катають. Потім іде заміна двигунів, і т. д. Швидкість атракціону давала змогу уявити себе в метро — вітер в обличчя і тунель попереду замінюали необхідні для цього спецефекти. Іноді швидкість була такою, що дехто кричав. В одному місці перила почали тертись об трубу, і всім довелося злізти, щоб проїхати цю ділянку. потім Монах І Миш пішли вперед, щоб сфоткати нас. Метрів за 100 вони влаштували засідку — Монах поставив свій прожектор так, щоб він світив на нас, а Миш став над ним з фотоапаратом. Все це прямо на колії! Ми розігналися. Прожектор наближався з шаленою швидкістю. Мене охопила тривога — чому він не фоткає? Лише за 10-15 метрів до прожектора ми побачили спалах. Потім прожектор заліз під трубу, а Миша ніде не було видно. Потім ми побачили, що він біжить попереду вагонетки. Зрозумівши, що зупинятися вона не збирається, він заскочив на неї, мало не розбивши мій ліхтар. Ми проїхали ще метрів 100-200, і зупинилися — рейки були настільки іржавими, що котити вагонетку було важко. Цю поїздку я запам'ятаю на все життя.


Далі дорога була сухою, навіть пил лежав. Після чергового стику труб під рейками була яма глибиною з півметра, і ми ще раз похвалили себе за те, що не поїхали далі. Тунель набув вигляду метро — ширина і матеріал стін були такими ж. В кінці на нас чекав головний приз — останній ствол, в найжахливішому стані. Внизу — металева решітка з товстої арматури, під якою 1.5м води. На другий поверх веде не дуже ціла драбина. З дугого на третій — дуже неціла :) — вціліти перші дві схотинки та ще три-чотири половинки (це при тому, що драбина має два прольоти). На третьому поверсі я не був. Ми з Пашкою знову залишились внизу. Я не поліз, бо відчував втому — вранці вставши і нічого не ївши (бо нічого їсти), поломилися з сусідом на ринок за їдлом, а коли поїв, було вже 14, до мене зайшов Миш і ми погнали на Лиску — дізнатися про останні новини. Потім з Лиски зразу на діггерку, де перед залазом я випив пиво. Ну, ще шоколадка в другому стволі. Зараз було вже 22, і я відчував нестачу енергії. Втім, можливо я просто не виспався :). Я знову поставив свічку: батарейки сідали. Ніколи не купляйте «Getready», вони горять вдвічі менше ніж «Sony» (перевірено лише стосовно «бочок» в ціновому діапазоні 0-2грн). Народ поліз нагору, посипаючи низ іржею. Першим ліз Монах, постійно перевіряючи шлях ударами по конструкціях. Після кожного вдало пройденого поверху дехто кричав «получил level-up!», що свідчило про його любов до RPG. Tapemaker і Сусанін сиділи з нами внизу. Коли сміття стало падати рідше, я піднявся на другий поверх і сфоткав насос (мабуть, для викачування води знизу) та інші суто індустріальні пейзажі і натюрморти. Эльфмен звернув мою увагу на те, що кругла арматура, з якої було зроблено перила, майже не поіржавіла, на відміну від усього іншого — або інший матеріал, або інша технологія виготовлення. Потім Tapemaker помітив, що по тюбінгах також можна лазити, скинув хімзу і поліз. Навіть догнав Ворона. Далі з розповідей Миша і Монаха мені відомо, що по тюбінгах лазили майже всі. П'ятий рівень був останнім, після чого настала тиша. Лише о 22.30 (варіант — 23) ми почули голос Монаха, який розказав, де ми, і треба вилазити. Эльфмен вилазити не хотів, мотивуючи це тим, що речі він залишив у другому стволі. Сусанін поліз нагору, а ми пішли назад. Дорога була дуже скорочена за рахунок вагонетки. Ми несли з собою мою хімзу, Tapemaker'ську, його ж ліхтар, а нагору — ще й Воронівську (бережись, Вороне, я тобі це пригадаю! Де можна було так хімзу вимазати?). Нагорі були металеві двері, але верхня половина була відігнута вниз під прямим кутом. Ми зняли хімзу, запакували як могли, я тихенько виліз і взяв речі, після чого Эльфмен не дуже тихенько виліз і не менш тихо заходився «закривати двері», бо після минулого разу їх заварили. Потім ми швидко-швидко пішли до метро.


Хотілося їсти. Хотілося пива. Ми знайшли кіоск, але там, звичайно ж, був переоблік. Ми подивилися на годинник — 23.40. Бігом в метро. Там на нас чекали Монах і Миш. І знову екстрім: з мокрими шмотками треба було пройти повз мента. На мені був мій діг-костюм: синя джинсова куртка в червоних і оранжевих плямах (King Speleo), бежеві джинси, також в плямах (тут відмітились всі системи, в яких я побував) і 20см мокрих знизу ніг у кросовках, які мали б порватися ще в Криму (див. звіт). Але все пройшло гладко — мабуть, мент і не таке бачив вечорами. Почули шум поїзда — побігли вниз. Першим за ріг заглянув Миш, і ми побачили на його обличчі щось схоже не розчарування. Все, подумав я, не встигли. Але ні: поїзд приїхав з іншої сторони! Чекаючи на наш поїзд, Монах і Миш повідали нам, що Сусанін поїхав додому, а Tapemaker і Ворон зникли. З венткіоску всі вийшли через люк з краном, а потім розійшлися в дві сторони (подивитися, де вилізли). Через 10 хвилин повернулися — Tapemaker'а і Ворона нема! Вони їх довго шукали, кликали, але марно. До того моменту, коли виліз Сусанін, пройшло з годину, але ніхто не прийшов. Вирішили віддати Tapemaker'ські речі Эльфмену, після чого попрощалися з ним на «Майдані незалежності». Прийшовши до входу, побачили закритий зсередини Tapemaker'ом замок (він зробив це на початку походу). Почали шукати щось на зразок ключа. Довго возилися з паличками, доки я не помітив, що замок не зачинений. Я тихенько знімаю його, після чого до мене повертається Монах і каже: «Давай спробуємо..... А ДЕ ЗАМОК???».


Зайшли. Я поклав хімзу на трубу, ніби її ніхто не брав (правда, воронівську розв'язувати не захотілося — дуже вже вона була брудною). Миш знайшов записку Tapemaker'а, де він вибачався, що вони з Вороном були змушені нас покинути. Ми їх посварили і заходилися переодягатись. І тут новий сюрприз: кросівки я поклав на обігрівач (ось звідки те тепло!), і вони розплавились (cкажу батькам, що поклав на обігрівач ;). Втім, коли ми одяглися, Монах оглянув їх оком експерта і постановив, що вони зовсім не поплавились, а просто розклеїлись — після ремонту нічого не буде помітно. Я був дуже радий висновку компетентної людини, бо збирався їх викидати (чим я раніше дивився?). Ми зачинили двері на замок і пішли ловити тачку — метро вже не працювало.

 

 
 Комментарии

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS