ACIS

 

список статей

Автор (источник): Ѳеодосій
Опубликовано: 2016-09-22

Дата похода: 20.04.2016

 

Приток Диверсионный
 

 

Індіана Джонс казав: "Археологія це перш за все робота у архівах з першоджерелами, а не блукання стародавніми храмами та гробницями"

Сучасний діг у Києві також починається за столом. Відкриваєш вікімапію, починаєш роздивлятися райони, де ще не бував. Або розглядаєш фото поверхні над об'єктами, де бував нещодавно. Далі настає черга історичних карт. На деяких з них можуть бути відображенні струмки, що вже заховані під землю і чекають своїх дослідників.

Колись давно, після відвідування р.Нивки, я так само роздивлявся карти Відрадного масиву та помітив невеликі озерця, сховані у дворах біля холодокомбінату.

В мене почали з'являтися припущення, щодо існування у тих краях чималої притоки Нивки-Борщагівки.

Тут настає черга другого етапу "архівної роботи" - обговорення. Я поділився своїми здогадками з товаришами, з якими ми попередньо досліджували Нивку та деякі її притоки. Вони погодились, що існування там більш-менш пролазної системи цілком вірогідне. Міх навіть пригадав, що був у трубі Ø1.2м в р-ні бульвару Лепсе і за напрямком потоку можна припустити, що це не Либідь.

Питання дослідження цих місць навіть було винесене на обговорення на черговій зустрічі АКІСу, але, як це часто трапляється, дослідженню завадили червневі морози.

Так чи інакше ми все ж таки зібралися на вилазку. Через нестабільність погоди, остаточне рішення було прийняте чи не за годину до визначеного строку.

Отже у визначений час ми нарешті зібралися на бульварі Лепсе шукати початок системи, де колись бував Міх, шукаючи аварії тепломереж.

Підземелля зустріло нас прохолодою та великою кількістю коріння по боках труби. На таких собі природних диванах зручно було відпочивати сидячи і на них було зручно спиратися, йдучи трубою.



Досить швидко доповзаємо до камери, що приймає воду з обох кінців бульвару, та повертаємо за течією. Коріння зникає, трубою пересуватися стає ще легше. Далі нас чекає довгий шлях трубою Ø1.5м. Одну за одною минаємо ми камери. У деяких занурюємось на кілька десятків метрів у притоки, але, пам'ятаючи про час, повертаємось до основного русла. Дедалі частіше помічаємо, що кришки люків або замінені на листи фанери та іншого сміття або взагалі відсутня.

Десь тут має бути територія з досить суворою охороною. Аби не створювати собі проблем, переходимо у скаутський режим. Я йду попереду групи без світла та доповідаю по рації з-під кожного люка, чи закритий він чи ні.

Хід постійно змінюється: декілька десятків метрів старовинної трапеції, за нею знову труба, потім знову трапеція. З кожною зміною ходу навкруги стає дедалі більше сміття.



За нашим відчуттям ми вже наближались до залізниці. Тихенько, намагаючись не перечепитися я перелазив чергову дамбу з коріння, що закривала собою половину шляху, коли раптом почув с заду гучний звук неясного походження. Обертаюся, з'ясовується, що Чорна Вдова, що йшла за мною таки втратила рівновагу та трохи зачерпнула води. Але розслаблятися неможна, попереду видно, що до колектора з вулиці потрапляє світло. Ми всі завмираємо і я підходжу до осяяного світлом вуилчних ліхтарів місця - це великий бункер, у якого немає "кришки" - я підводжу голову і бачу чисте та спокійне зоряне небо. Командую по рації, що все спокійно.



Вирішуємо перепочити тут трохи, вилазимо на гору - ми посеред залізничних колій, повз нас пролітає пасажирський потяг. Міх робить декілька контрольних дзвінків рятувальникам КАРГ

Рушаємо далі. Знов труба-трепеція-труба, але діаметр труби вже близько 2х метрів. Час від часу чуємо характерні звуки залізниці десь над нами.



Через деякий час досить комфортного пересування десь попереду стає чутно водоспад. Стає цікаво - після досить старих трапецій тут можна очікувати чого завгодно від проектувальників. Підходимо до водоспаду - що ж, наші надії виправдалися. Перепаду камеру зроблено "з чого було", замість стелі у колекторі секція паркану з вирізаною діркою під люк.



Далі, на жаль, діаметр з 2х метрів зменшується до 1.2. Всі ми вже досить втомлені, бо позаду вже близько 1.5 кілометрів виснажливого тунелю. Доповзаємо до широкої камери, де хід повертає під 90 градусів. Всі відпочивають, я пирішую дослідити бокову трубу 1.2 метри, яка теж впадає у цей бункер. Нічого, крім піску, не знайшовши, повертаюсь до групи. Далі нас чекає колектор досить рідкісної форми.



Йти таким зручним ходом теж видалось не довго. Колектор знову перетворюється на трубу. Втома вже дає по собі знати. Приймаємо рішення вилазити через перший пристосований для цього люк. Я відбігаю вперед - люк не відкривається. Я рухаюсь далі, перевіряючи люки в камерах. Але, як на жаль, всюди або немає драбини, або неможливо відкрити люк.

В одній з камер хід переходить у дві труби. Це надихає, адже у Нивку ця приток впадає як раз двома трубами. Отже ми вже не далекі від того, щоб завершити вилазку! Дістаємося бункера в якому уже досить гучно чутно водоспад попереду. Залишаються сотні метрів до впадіння. Рухаючись з останніх сил і підбадьорюючи один одного ми вирушаємо у трубу. Я повзу останнім, ліхтарик працює вже на 30%. Раптом я чаю радісні крики Міха і Чорної Вдови. Ура! Вони дісталися Нивки. Я роблю ривок і нарешті вилажу у знайомий просторий хід. Всі відпочивають. Вирішуємо виходити на Трублаїні. Останній етап долаємо швидко - не минуло і десяти хвилин, як ми вже виходимо з порталу. На дворі дванадцята. Холодно. Стомлені але щасливі перевдягаємось і рушаємо по домівках. Ще одна притока досліджена сьогодні!


 

 
 Комментарии
zacarnyj | 24.09.2016 22:56    
Ого як небезпечно без світла.
вкралася помилка "Раптом я *чаю* радісні крики" - мабудь "я чую"..
А як же ви потім з такими шмотками додому дістаєтесь коли транспорт не ходить?
 

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS