ACIS

 

список статей

Автор (источник): Ghost
Опубликовано: 2006-10-19

Дата похода: 26.03-28.03 2003р

 

Спелеозліт "Одеса-2004"
 

 

Состав группы: Ghost, Diablas, Чорний, Полковник, Оля, Всеволс

Поїхав я туди лише заради того, щоб побачити наших москалів і поспілкуватися з ними (перечитую і дивуюся сам собі - в 2005 ми вже серйозно готувалися до змагань і зайняли 5 місце :D). Останні прибули у кількості двох чоловік: Всеволс і Оля. Крім мене, були ще Чорний, Полковник і, звісно ж, Diablas. Після інсталяції в вагон і початку розпивання пива ми почали нудьгувати, бо Чорний ліг спати, а москалі їхали в іншому вагоні. Ситуацію врятував Diablas — у нього знайшлися карти, папір і ручка — незамінні речі проти нудьги для преферансистів! Але грати в преферанс також скоро набридло (чи щось завадило — не пам'ятаю). Ми трохи перекусили, після чого прийшла Оля, зліз Чорний і ми перекусили ще раз :). Всеволс відсипався після кількох недоспаних ночей.

Ранок був сонячним і теплим. Одеський вокзал мені дуже сподобався — колії впираються в нього, а не проходять повз, як у Києві. Біля вокзалу на нас вже чекала весела компанія таких, як ми, народів з рюкзаками. Після короткої затримки, під час якої Діаб з москалями ходив в касу за квитками на! зад, ми поспішили на автобус — він вже давно на нас чекав. Перше, чим мене вразила Одеса — це старовинними люками. Якби у мене була ще одна плівка, я б неодмінно їх пофоткав! У києву немає і половини того різноманіття люків, що є в Одесі. По дорозі заскочили в гастроном, де Діаб, звісно ж, затримався звилин на 10 — стільки всього треба було купити! :) Після гастроному наша поклажа збільшилася на два пакети з усим, що тільки можна, але хліба Діабляс чомусь не купив. Горілку так не забув! :E. Біля автобуса Полковник нас покинув — у нього були якісь справи в Одесі.


В автобусі було весело — він був повністю напханий рюкзаками і подібним нам народом. Як виявилося, до катакомб треба ще довгеньоко їхати, але дорога була веселою. Привезли нас в с. Нерубайське, де всі вилізли і пішли до входу. Вхід був ідейний — вузький і брудний лаз, на який зверху ще й текла вода — в найкращих традиціях спелеології!


Всередині було темно. Після яскравог! о сонячного дня очі звикали хвилин з п'ять. Я почав озиратися, і мені дуже сподобалося те, що я побачив. Наша дорога пролягала залами з обписаними стінами і заваленими різними уламками. Стіни переважно рівні — вапняк тут випилювали. Дуже часто впритул до стіни складено довгі забутовки з бракованих блоків. Ще частіше трапляються розвилки, дуже схожі одна на одну — заблукати можна запросто. Стеля місцями висока, а місцями доводилося згинатися і згадувати рідні дренажки. Провідниця привела нас на «базу» — в «кімнату» 5х5м і висотою близько 2м. Є у неї і назва — «Зайка».


Не встигли мо розкласти свої пінки і сходити по воду, як вже пора було йти на початок змагань. Першою була топозйомка. Так як знімати умів лише Діаблас, який хотів знімати лише з Полковником, ми відмовилися від топозйомки. Я й досі шкодую про це — все-таки загальний рейтинг рахується за сумою по всіх змаганнях. Ми повернулися на базу і поїли. Так як до наступного змагання — орієнтування — ще був час, м! и пішли шаритись по околицях. Діаб сказав, що хоче полазити сам, і ми пішли раніше за нього в напрямку, протилежному входу. Але дорога наша скоро уперлася в тупік. Правда, збоку були дві вузькі щілини, завалені блоками, і в одну з них полізла Оля. Ми влізли за нею, але там була невелика зала без виходів. Лаз проходив між хаотично наваленими блоками, і Всеволс, залазячи, пару з них зачепив. Дорога назад була набагато страшнішою — в будь-який момент на тебе може упасти десяток хоч і порівняно легких, але чималих блоків вапняку, що дуже неприємно. Але все обійшлося.


Наступна дірка привела нас в систему завалених зал з дуже гарними смугастими стелями. Спочатку ми намагалися йти, запам'ятовуючи дорогу місля кожного повороту, але згодом забили і пішли просто прямо. Через деякий час ми зустріли ще одного чувака, котрий приїхав на змагання, але не знав, де наші бази. Він розказав нам дещо катакомби, і ми розійшлися в протилежних напрямках. Нам дуже сподобвся один отвір у ст! елі, діаметром 10-15см, через який можна було побачити небо. Потім нам траплалося ще багато таких отворів, які юзалися для каналізації %). Поблукавши ще трохи, ми натрапили на знайомий коридор, що вів від входу до бази. Виходить, ми обійшли базу. На базі лежав рюкзак Полковника, але нікого не було, тому ми пішли на орієнтування.


Що таке орієнтування? Дається карта деякої території, на яку треба нанести 10 контрольних пунктів. На кожному пункті висить компакт з кольоровим фломастером, котрим треба намалювати кружечок у себе на карті, що ти цю точку пройшов. Хто скоріше за всіх пройде всі точки, той і виграв.


Так як Діаба з Полковником не було, ми йшли двома командами — я з Чорним і Оля з Всеволсом. Ми пішли першими. Карта була дуже веселою — я б ї назвав «проекція павутини на площину», не інакше! Без карти заблукати дуже і дуже легко. Маршрут наш пролягав по колу, і ми побігли туди, де мав би бути перший пункт. Але через пару поворотів зрозуміли, що не можемо побачити наше положення на карті. Повернулися. Побігли ще ! раз. Знову щось не те. Повернулися. Вирішили йти до точки №10 — вроді легше. Знову заблукали. Вирішили, що розберемося на місці, і пішли вперед. Не розібралися. Але район був настільки цікавим, що ми не дуже цим переймалися — все-таки ми були вперше в катакомбах, на відміну від усіх конкурентів, котрі були набагато більше підготовленими — з різних спелеоклубів з усієї України. Ми просто йшли вперед, вдаючи, що знаємо, де йдемо, знаходячи на карті схожі коридори. Правда, це скоро набридло — хотілося побачити хоча б один КП. Ми часто зустрічалися з іншими учасниками — значить, з маршруту не дуже збилися. Пізніше виявилося, що просто знати, де знаходишся — не найголовніше. Але то було пізніше. Ми зустріли москалів, котрі також не знали, де вони, і ще двох учасників. Але такою великою компанією ходити не дуже зручно, тому ми від них скоро відділилися. Ми почали блукати в настільки маловідвідуваних місцях, що за півгодини не зустріли жодної жи! вої душі. Ми знайшли точку, яка на карті була відмічена цифрою « 87» — цю цифру було намальовано на стіні. Але це нам не допомогло — через два повороти в будь-якому напрямку карта суттєво відрізнялася від того, що ми бачили. У мене склалося враження, що її не дуже ретельно малювали. Ми поверталися до «87» ще і ще — не хотілося втрачати орієнтир. І ось ми побачили світло! Було дуже радісно знову зустріти людину. Цей чувак був сам. Він також не знав, де він, але у нього був компас! Ми поблукали з ним, але згодом його знайшли свої, і повели до КП. Ми пішли за ними, і відмітилися. Потім пішли в протилежному від них напрямку — не хотілося бути від когось залежним. Поблукавши ще трохи, ми зустріли наших москалів, які — о, диво! — знали, де знаходяться! Далі ми пішли з ними. Але чергову точку знайти не вдалося — як виявилося пізніше, треба було краще дивитися під ноги. Ми забили на її пошуки і пішли до сусідньої. Після блукань поблизу вказаного місця ми помітили дірку в стіні, я туди за! інсталився і знайшов диск (чи Оля першою заінсталилася? Не пам'ятаю). Наступну точку було знайти легше — хтось протягнув до неї мотузку. Чомусь інші цього не зрозуміли, і я пішов до неї на самоті. Потім Оля також туди збігала, так як дуже любила всі точки відмічати самотужки. Далі дорога була настільки зрозумілою, що йти було по ній дуже легко і весело. Поворот наліво, коридор… ой, завал! Нічого, ось тут можна обійти. Обходимо, повертаємо… ой, знову завал! Ну нічого, можна обійти ще тут. Обходимо, Повертаємо… гм, цього тунелю на карті немає… ладно пішли в цей лаз — він на карті є. О, попереду світло! Правда, дуже далеко… Б@%!!! Ми ж вийшли на вулицю!


Москалі були в захваті від місцевого неба — в Москві зірок не видно ніколи. А тут — просто казка! Намилувавшись зірками, ми вийшли на дорогу і пішли в напрямку, де, на нашу думку, був головний вхід. Не знайшли. Повернулися і пішли вгору. Потім — куди попало. Хвилин ч! ерез 10-15 побачили нормальну дророгу, по якій їздили машини, і пішли туди. Почали впізнавати місцевість. Прийшли до місця висадки з автобуса і зустріли компанію наших колег. Але вони, на відміну від нас, не заблукали, а просто шукали гастроном. Прийшли до старту орієнтування і довідались, що поставили рекорд — 5 годин! Потім пішли на базу, де зустріли Діабласа і Полковника. День вдався!


Вечір не пам'ятаю, бо звіт писав не зразу :E


Субота почалася з бажання випити пиво. Тому, похававши, я не чекав на інших, а побіг в гастроном. Купив пива, три хлібини і пішов назад. Але назустріч вже вилізли Чорний з Всеволсом, тому я ще раз сходив до гастроному. Потім ми сиділи біля входу і інсталювали все, що купили. До бази дійшли лише два батони з трьох :).


До нас прийшов Брєжнєв — місцевий чувак, котрий добре знав цю систему. Він пообіцяв показати нам найприкольніші місця. Посидівши деякий час на базі і поговоривши, ми пішли шаритись, по дорозі набравши народу на базі Брєжнєва. Він повів нас довгим і прямим коридором, і мені одного разу ! навіть здалося, що тут дуже глибоко (по аналогії з київськими дренажками). В кінці коридори стали ширшими і вищими — ми підходили до кінця. Єдине місце, що я запам'ятав — «телевізор» — збійка двох рівнів у формі великого прямокутника. Причому нижчий рівень знаходиться досить глибоко — 3-4м. Туди можна було спуститися по сходах, але я, як і більшість, просто зістрибнув.


Брєжнєв привів нас до виходу. Виявилося, що він на території музею (а музей — просто відгороджений кусок системи). Через дорогу був гастроном, і всі пішли туди закупляти «пальне». Потім, після кількох невдалих спроб залізти в музей, ми повернулися в основну систему. Брєжнєв сказав, що є ще один спосіб потрапити в музей, але дорога туди вела через шкурник, тому кілька чоловік пішли на розвідку, а ми лишилися чекати. Ми чекали на них довго, але вони повернулися ні з чим — хід вже закрили. Тому ми пішли назад, але іншою дорогою — через дуже прик! ольні, високі і широкі зали. На жаль, я забув їх назви. Ми там зробили кілька фоток, після чого пролізли крізь трикутну дірку в підлозі і знову опинилися у вузьких і невисоких ходах. Дуже часто вони були підтоплені безсовісними селянами, котрі вивели сюди каналізацію. Але більшість ходів була все-таки сухою. В них ми з Діабласом постійно намагалися перегнати один одного, в результаті постійно штовхали один одного то на купи каміння, то просто на стіни — прямо як Діаб зі Штігом у Млинках! Аж доки я ледве ухилився від лопати, котра стирчала зі стіни — голові прийшлося б несолодко :). Ми прийшли до «зони базування» і розбіглися по базах. Похававши, ми з Полковником і Діабом пішли на нагородження переможців, Всеволс ліг спати, а Оля з Чорним — на вулицю. Їм хотілося дійти до найближчого лиману (нам сказали, що це 40хв пішки) і там випити. Після нагородження ми полізли в шкурник, щоб поблукати там. Це був той самий шкурник, що і спочатку. Але Діаб скоро від'єднався, щоб полазити самому. Ми походили-побродили, заблукали! , пошукали Діаба і заблукали остаточно, пішли в протилежному напрямку, але вийшли близько до того місця, де і попереднього разу. Містика!


Коли прийшов Діаб, а він перед цим встиг походити по базах і на кожній з них випити, ми пішли за водою. Діаб сказав, що познайомився з одеситом, котрий знає, де знайти підземний колодязь з водою. Ми пішли в сторону їхньої бази, але по дорозі зайшли ще на кілька. На кожній з них нам наливали. Дуже добра традиція!)) Коли ми прийшли до одеситів, нам було набагато краще, ніж 10 хвилин назад :). По дорозі Діаб познайомився з чудовим чуваком на ім'я Юрій Долотов (кому треба, той знає). До колодязя нас вели два одесити, причому дорогоу знав лише один з них, і то приблизно. Але знайшли. В тупіку був натуральний колодязь глибиною +/- 3м. Поруч висіло черпало, зроблене з пластикової пляшки і мотузки. Набравши води, ми пішли назад, але не знайшли правильних поворот. Довелося повертатися до колодязя і запитувати нашого провідника, котрий залишився ! там, щоб помитись. Воду ми набирали ще й для організаторів — вон и нас попросили — і ми сподівалися, що вони нам за це наллють :). Але, прийшовши на їхню базу, ми побачили там кілька тіл, що валялися в різних позах з дуже сумними обличчями. Все стало ясно — горілка у них скінчилася. Ми відгрузили їм воду і повернулися на базу. Невдовзі прийшли два одесити, і ми з ними пили (Ну ніяк не виходить безалкогольний звіт! :E). Потім Діаб з одеситами кудись пропали.


Було вже досить пізно, а Чорний і Оля все не поверталися. Ми з Полковником вирішили, що пора йти їх шукати. По дорозі до виходу у нас запитували, чи то не наше тіло лазить по базах на чотирьох. Ми подумали, що це може бути лише синій Діаб, і посміялися. Потім зустріли Чорного з розбитою мордою. Чорний розказав сумну історію про те, як вони з Олею пили в барі, про те як він її вів до катакомб і про те, як упав мордою об землю. Детальніше про це буде написано в алкогольному додатку до звіту :). Ми відвели Чорного на базу і пішли шукати Олю. Чорний сказав, що на вході вона с! казала, що не може більше йти, і він залишив її там «відпочивати». По дорозі ми зустріли Діаба з одеситами. Ходив він чомусь прямо :). Ми розказали йому «політику партії», і направилися до виходу. Після недовгих блукань ми знайшли Олю. Про те, як ми її транспортували на базу, буде також написано в алкогольному додатку :). Мені не захотілося сидіти з усіма на базі і дивитися на те «безобразіє», що там творилося, тому я виліз і сів на роздоріжжі — можливо, хтось проходитиме. Проходив, здається, харків'янин (як же ж його звали?), котрий погодився зі мною полазити. Ми сходили до колодязя за водою для його коногону і пішли гуляти вздовж централки в сторону, протилежну базам. Хід був прямий і довгий, майже без розвилок. Ми йшли досить довго, аж доки не захотілося кудись звернути. Ми повернули направо і пішли в напрямку, протилежному тому, вкотрому рухались до цього. Цей коридор був вужчим і нижчим, але цікавішим. На стінах було багато різ! них цікавих написів. Найчастіше зустрічався напис «на Усатова&ra quo; зі стрілкою. Женя (якщо не помиляюся) сказав, що Усатова — сусідня система і село над нею. Ми вирішили йти назад. І десь на середині дороги, в зоні, де проходило орієнтування, ми заблукали. Не занйшли мітку на стіні, котру залишали по дорозі сюди. Довелося блукати. Коридори були знайомими — ми тут вже блукали з Чорним. Але це не рятувало — напрямку до бази ми не знали. Я знав лише, що десь в цьому районі була глиняна могилка з глиняним хрестом і чиїмись кістками. Ми пройшлися парою коридорів туди-назад, вдивляючись в стіни, але нічого не побачили. Ми не дуже хвилювалися — завтра нас би знайшли. Але до завтра блукати не хотілося. Тому ми продовжували блукати. І — о, диво! — я знайшов ту могилку! Тепер я знав напрям до бази. Через метрів 5-10 в тому напряму ми знайшли і свою мітку. Ми врятовані! По дорозі назад ми зустріли групу харків'ян, котрі білли по маршруту орієнтування. Доки ми дійшли до початку цього району, вони були вже там і ! пили шампанське. Ми з ними випили і поговорили, після чого розійшлися по базах.


У нас на базі всі спали, не було лише Діаба. Я вирішив сходити до одеситів — спати не хотілося. Одесити переважно спали. Не спав лише той, з котрим ходили по воду і з котрим пив Діаб, і ще один, патлатий. Ми з ними поговорили, потім перший заснув, а другий розказав мені, як робити топозйомку. Потім ми пошли трохи поблукати, після чого прийшли назад і випадково розбудили ще одне тіло. Тіло почало пити каву і розказувати приколи. Попивжи з народом кави, я попрощався і пішов на базу. Так як сині тіла спали в яких попало позах, я ліг окремо і невдовзі заснув.


Третій день почався з чаю, мівіни, збирання сміття і шмоток. І пацюка — коли я відносив сміття, він сидів і напасався. Я хотів його сфоткати, але не було часу. Коли приїхали в Одесу, Діаб повів нас в «ідейну» пельменну радянських часів. Не знаю, що в ній сподобалося Діабу і Штігу. Ми з Полковником поїхали в центр, бо! не хотіли йти з іншими до моря. Пройшлися старовинними вулицями, сіли на зупинці попити пива. Поруч два чувака пиил пиво чисто по-Діабовськи — з тостами. Коли вони вперше сказали «Ну, за...», ми з Полковником переглянулися — і тут те ж саме! :). Ми пішли на Дерибасівську. Досить весела вулиця. Хто був — погодиться, а хто не був — тому я розказати все одно не зможу. Ми прогулялися до Потьомкінських східців (чи як там вони називаються?), пройшлися до якогось мосту (забув назву), посиділи з пивом на лавочці, спустилися вниз і сіли на тролейбус до вокзалу. Зустріли наших, зайнсталилися в поїзд і поїхали додому.


Чекайте на алкогольний додаток.

 

 
 Комментарии

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS