ACIS

 

список статей

Автор (источник): Ghost
Опубликовано: 2006-10-20

Дата похода: 15.09-11.10.2003

 

Перший похід в King Speleo
 

 

Склад: Ghost, Susanin, Xenon

15 вересня 2003р.

Ішли ми якось з Сусаніним від Зеленки в сторону Поштової площі, сподіваючись знайти… А що знайти — не пам'ятаю. Здається, щось в районі фунікулеру. Але по дорозі нас, як завжди, цікавили люки. Тому ми, відкривши один з них і побачивши воду внизу, заходилися переодягатись. Сусанін заліз першим, і описав ситуацію недрукувабельними словами: це була кімнатка, з обох сторін якої були страшнючі шкурники. Так як переодягатись не дуже хотілося, я поліз вгору по схилу — там було видно колодяз з ще одним люком. Відривши його, ми побачили вхід в дренажку. Радіючи, що не доведеться переодягатись, ми залізли. Сусанін сказав, що це King Speleo. Так як я ніколи в ній не був, мені стало дуже цікаво, чому ж вона так поважається діггерами.
Перша розвилка: зліва перпендикулярно приєднується ще один хід. Вирішили йти туди. Зайшли у кімнатку без колодязя, де Легіон вже встиг обписати стіни своїми ніками. Трохи пройшовши, натрапили на ще одну розвилку, але праве відхилення було забучене. Ліве закінчилося ще однією розвилкою — справа наліво перпендикулярно нашій йшла ще одна дорога. Ми пішли вліво, по правилу лівої руки. Вона привела нас до вентиляційного колодязя з трохи зсунутою кришкою. Сусанін виглянув, і сказав, що ми біля пам'ятника Магдебурзькому праву, і що там менти. Справа була труба, з якої потік води заливав прохід, який був справа на півтора метри нижче. Внизу ще один хід вів вліво, але туди можна було потрапити лише промокнувши до нитки. Сусанін поліз перший, я — за ним, по дорозі насолоджуючись усіма перевагами діггерства без хімзи — давно я не бував в таких душах… ні, не пригадую — мабуть не був зовсім.
Після плавних поворотів хід став гарним, як у казці — все було червоним: стіни, стеля і підлога. Згори звисали чудові червоні сталактити. Такої краси я ще не бачив. Не дарма систему назвали King Speleo. Через 100 метрів, був дерев'яний перелаз, замазаний глиною (мабуть, щоб вода не текла), за яким був спуск — очевидно, до входу зі сторони Зеленки. Ми розвернулися і пішли назад. І знову я оцінив червоний прохід — я згадав, що він навіть мав свою назву, але забув її. Після другого пролазу крізь душ на мені залишилося аж два сухих місця — під рюкзаком і здогадайтеся самі, де :).
На розвилці пішли прямо. Через два колодязі у Сусаніна заболіла спина. Треба було терміново шукати вихід. Згодом зліва до нашого примкнув ще один прохід, а на стінах почалися таблички «Ф-XX», де XX — цифри, що зменшувалися в сторону нашого руху. Ще про швидкий кінець свідчили таблички типу «ПКXX+X» — довжина шляху, що теж зменшувалась. Одним словом, ми прийшли в кімнатку з люком. Цікаво, що в кімнатці було дві труби: в одну текла вода, а з другої доносився шум чогось невідомого. Щось середнє між каналізіцією (хто заглядав у колектори, знає) і заводським цехом. Можливо, навіть метро. Я виглянув з дірочки в люці, і побачив, що над нами ходять люди. Справа був якийсь лісок, де можна б переодягнутися, тому ми вирішили відкривати. Я піддів кришку крюкалькою, і через щілинку побачив перехожого, який з посмішкою поглянув на мене. Далі я спустився, щоб пропустити вперед Сусаніна — щось не хотілося мені бути першим :). Вилізли ми біля трамвайної зупинки, чим дуже порадували людей, які очікували трамваю. Закривши люк, ми пішли в лісок, і там переодягнувшись, пішли в сторону фунікулеру шукати там входи в ШС3 і Андріївську.

11 жовтня 2003р.


В другий похід я взяв з собою Ксенона. О 10 зустрілися з Сусаніним і пішли до головного входу — у нас був намір пройти її всю. Переодяглися. Залізли. Обмінялися батарейками. Хід типу «колектор». Йти було не важко — вода глибиною до 10см. Дуже швидко нагрілися. Побачили на землі фільтр — він являє собою трубу з отворами діаметром 1см на стінках. Через деякий час натрапили на тупік справа. Сусанін сходив туди і побачив в кінці низ ліхтарного стовпа, які стоять у парках. Ще через метрів 100-200 справа була штольня, що веде прямо на подвір'я СУППРа. В ній літала летюча миша, тому до кінця йти нам не захотілося. Повернулися в головну галерею. Вона вже почала трохи набридати, коли справа показалося дуже дивне утворення: порожнина, наповнена залізобетонними брусками. Навіщо таке робити?
Перехрестя. Вправо і вліво — такі ж труби, як та, з якої прийшли. На одній з карт ця зала називається «Зал «Три путника»» — недалеко від правди! Ми пішли зразу вправо — Сусанін знав цю частину системи. ми пройшли залу з сталактитами і прийшли в залу з колодязем нагорі. Я заліз нагору, але люк був накритий дошками. В підлозі була дірка, в яку ми і залізли. Там штольня веде в два боки паралельно верхньому ходу. Спочатку пішли вперед по відношенню до напрямку попереднього руху і прийли в напівкруглу кімнатку з люком, відкривати який не дуже хотілося — мало там хто нагорі? В протилежний бік було три підйоми, причому останній — з дуже класною драбиною, яка вгорі відгинається назад :). Під нею ми знайшли багато круглих камінців — «печерні перлини». Нагорі був недовгий тупик.
Повернулися до зали з трьома виходами і пішли в останній. Пройшли через залу, в кінці якої був підйом нагору. Це було те ж саме місце, до якого ми прийшли минулого разу, але зверху. Той самий червоний коридор. І знову водоспад — душем назвати таке язик не повертається! Ми спустилися під ним вниз — звідти штольня вела в двох напрямках. З одного боку тупік, а з іншого — кімнатка з люком, з діркою внизу. Сусанін поліз в цю дірку, і через 10 хвилин повернувся, розказавши, що в кінці шкурника була штольня, але він не зміг в неї спуститися — висота 1.5-2м. Так як в душ лізти не хотілося, ми вилізли через люк і залізли в місці, де зайшли попереднього разу. Тепер пішли не вліво, а прямо. Виявилося, що нижній поверх спуску, в який ми не пішли минулого разу, був якраз цим коридором. Не доходячи до люка, де вилазили минулого разу, повернули наліво. Далі була розвилка, на якій повернули направо і знайшли коридор, зліва в якому були вент. колодязі, а справа — ще одна кімнатка з люком. Повернулися до розвилки і пішли в лівий хід. Прийшли в велику шахту висотою 20-25м, з вагонеткою. Зверху, на вулиці, стояв кран. Покаталися з Ксеноном на вагонетці. Далі з кімнати йшла труба-«колектор», з великим шумом води. Нам було трохо страшнувато, але цікавість переборювала страх. виявилося, що це потік води з фільтра, найбільший з таких потоків — ширина струї дорівнювала діаметру фільтра. Далі я, по-перше, застряг, а по-друге, мало не набрав воду в бахили. Переконав всіх, що пора повертатися. Вилізли через останній знайдений люк, і виявилося, що він знаходиться в 10 метрах від попереднього місця вилазу, але на клумбі.

 

 
 Комментарии

 

 

Добавление комментариев доступно только зарегистрированным пользователям!

 

 

   Copyright © 2001-2016 ACIS